На сьогоднішній день практично вся територія
України перебуває у стані глибокої екологічної кризи. Погіршення стану довкілля
на фоні затяжної економічної кризи призводить до трагічних наслідків. Проте ані
наявне становище, ані глобальна Чорнобильська тр
На сьогоднішній день практично вся територіяУкраїни перебуває у стані глибокої екологічної кризи. Погіршення стану довкілляна фоні затяжної економічної кризи призводить до трагічних наслідків. Проте анінаявне становище, ані глобальна Чорнобильська трагедія не змусили суспільствопо-новому поставитися до проблем охорони навколишнього середовища.
Від екологічних чинників прямо залежить успіхекономічних реформ, започаткованих в Україні, адже покращення стану довкіллязумовить, серед іншого, і розвиток туризму. Розрахунки показують: якщо й надаліпід час реформ ігнорувати екологічні питання, це призведе до такого станунавколишнього середовища, що витрати на забезпечення придатних для проживаннялюдей умов зведуть нанівець здобутки навіть успішно діючої ринкової економіки.
Зважаючи на це, інститут екологічно-правовоївідповідальності, без сумніву, є обов’язковим елементом механізму правовогорегулювання суспільних відносин у державі. Він спонукає правозобов’язанихсуб’єктів і уповноважених осіб відповідально ставитися до питань екології.Причому способи і заходи такого спонукання різноманітні, а уся їх сукупністьстановить загальноправову категорію юридичної відповідальності.
Проте відсутність постійного вдосконаленнязаконодавства, яке регулює відносини у галузі збереження довкілля, змушуєповертатися до означеної проблеми знову і знову.
Поняття та підстави екологічної відповідальності
Зважаючи на загальну теорію права, юридичнувідповідальність традиційно поділяють на кримінальну, адміністративну,цивільно-правову та інші. Обґрунтовування існування окремого виду «екологічноївідповідальності» пов’язане з наявністю у Законі України «Про охоронунавколишнього природного середовища» (далі – Закон) розділу XV,який називається «Відповідальність за порушення законодавства про охоронунавколишнього природного середовища». Основною ж підставою для застосуванняінституту та правового механізму такої відповідальності є вчинене суб'єктомдіяння, яке посягає на екологічний правопорядок і заподіює шкоду об'єктамнавколишнього природного середовища – екологічне правопорушення.
Поняття екологічних правопорушень охоплюєпорушення як у сфері охорони довкілля загалом, так і щодо окремих природнихоб'єктів і регулюється нормами, відповідно, водного, земельного, надрового таіншого галузевого законодавства. Такі порушення характеризуються особливими,специфічними ознаками. Так, у ст. 70 Закону вживаються поняття «екологічнеправопорушення» та «екологічний злочин».
Широкий перелік правопорушень у галузіекологічної безпеки надається у ст. 68 Закону. Це, зокрема:
·порушення прав громадянна екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
·порушення нормекологічної безпеки;
·порушення вимогзаконодавства України при проведенні екологічної експертизи, у т.ч. поданнязавідомо неправдивого експертного висновку;
·невиконання вимог державноїекологічної експертизи;
·фінансування івпровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивноговисновку державної екологічної експертизи;
·порушення екологічнихвимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні у дію,експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та іншихоб'єктів;
·допущеннянаднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин таінших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;
·перевищення лімітів тапорушення інших вимог щодо використання природних ресурсів;
·самовільне спеціальневикористання природних ресурсів;
·невжиття заходів щодопопередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливоговпливу на навколишнє природне середовище;
·невиконання розпорядженьорганів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишньогоприродного середовища, та вчинення опору їх представникам;
·порушенняприродоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженніта захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичнихрадіоактивних речовин та відходів;
·невиконання вимогохорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, щопідлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоноїкниги України;
·відмова від наданнясвоєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природногосередовища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійногозабруднення навколишнього природного середовища або фальсифікація відомостейпро екологічну обстановку чи захворюваність населення;
·приниження честі ігідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишньогоприродного середовища, посягання на їх життя і здоров'я;
·порушенняприродоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженнямз генетично модифікованими організмами.
Найбільш поширеним правопорушенням у галузіекологічної безпеки є недотримання екологічних нормативів, вимог та правил. Підекологічними нормативами слід розуміти єдині та обов'язково нормовані межі,обсяги, регламенти, що містять кількісні та якісні показники, забезпечуютьохорону навколишнього природного середовища, екологічну безпеку суспільства таздоров'я людини, визначають допустиме навантаження антропогенної діяльності надовкілля.
Закон визначає кілька видів нормативівекологічної безпеки, і їх порушення створює умови для появи екологічного ризикута в кінцевому підсумку призводить до виникнення реальної екологічної небезпекидля життя, здоров'я людини та навколишнього природного середовища.
Отже, юридична відповідальність за екологічніправопорушення є комплексним міжгалузевим інститутом екологічного права іхарактеризується тим, що, по-перше, має особливу підставу – екологічнеправопорушення, а по-друге, передбачає застосування санкцій кримінально-правового,адміністративного, цивільно-правового, дисциплінарного характеру до осіб, яківчинили екологічні правопорушення.
Види екологічної відповідальності
Залежно від ступеня тяжкості екологічнихправопорушень і застосовуваних санкцій юридична відповідальність за екологічніправопорушення поділяється на кримінальну, адміністративну, цивільно-правову тадисциплінарну.
Кримінальна відповідальність за екологічнізлочини – це найсуворіший вид відповідальності, у якому реалізуються засобикримінально-правового покарання осіб, винних у здійсненні екологічногоправопорушення з високим рівнем екологічного ризику і небезпеки длянавколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров'ялюдей. У КК України злочини у галузі екології об’єднані у розділі VІІІ «Злочинипроти довкілля», який містить 21 склад злочину.
Адміністративна відповідальність є самостійнимрізновидом юридичної відповідальності та передбачає відповідальність запорушення земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра,охорону атмосферного повітря і тваринного світу, екологічну безпеку. У гл. 7Кодексу України про адміністративні правопорушення наводиться понад 60 складівекологічних правопорушень, а також відповідальність за них.
Незалежно від застосування заходів кримінальної,адміністративної чи дисциплінарної відповідальності, у разі заподіяння шкодинавколишньому природному середовищу, здоров'ю громадян або погіршення якостіприродних ресурсів винні особи не звільняються від цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність передбачаєобов'язок юридичних та фізичних осіб відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідокпорушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає навинних осіб майнові або інші зобов'язання.
Дисциплінарна відповідальність за екологічніправопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується довинних осіб за протиправні дії, що у процесі виконання своїх функціональнихобов'язків порушують екологічні вимоги та інші вимоги дисципліни праці,пов'язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природногосередовища, забезпеченням екологічної безпеки. Умовами настання дисциплінарноївідповідальності є: протиправність дій; наявність вини суб'єкта; професійнаправосуб'єктність у галузі екології; невиконання чи неналежне виконанняекологічних вимог, які становлять коло службових професійних обов'язків.Кодексом законів про працю України передбачено два види дисциплінарних стягнень– догана та звільнення з посади (ст. 147).
Усі перераховані правопорушення іменуютьекологічними тому, що об’єктом посягання є компоненти навколишнього природногосередовища. Але саме екологічне правопорушення, маючи різні властивості,визначає специфіку відповідної форми відповідальності. Кожне вчиненеправопорушення характеризується не тільки об’єктом, на який воно посягало, а йіншими показниками, які включають суб’єктивну, вольову сторону порушення, атакож характер його наслідків. Один і той же об’єкт навколишнього природногосередовища може бути предметом різних правопорушень. Це пояснюється змістомцілей, мотивів та іншими вольовими установками суб’єкта правопорушення, якимихарактеризуються особливості посягання на об’єкт навколишнього середовища.
Судова практика
Здебільшого суперечки між Державною екологічноюінспекцією та суб’єктом господарювання завершуються поданням позову щодовідшкодування останнім шкоди, завданої природному середовищу, і подальшимвирішенням справи у судовому порядку. Причому для суб’єктів господарювання такаситуаціє не з приємних, адже зазвичай їм доводиться звертаються за правовоюдопомогою до юридичних компаній чи адвокатів, що передбачає додаткові фінансовівитрати.
27.06.2001 Вищий арбітражний суд України надаварбітражним (нині господарським) судам роз’яснення «Про деякі питання практикивирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охоронунавколишнього природного середовища» №02-5/744 (далі –Роз’яснення №02-5/744).У ньому, зокрема, зазначається: «Вирішуючи суперечки про відшкодування шкоди,заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду вартовиходити із презумпції провини правопорушника. Отже, позивач не повинендоводити наявність провини відповідача у заподіянні шкоди навколишньомуприродному середовищу, натомість відповідач повинен довести, що у діях йогопрацівників відсутня провина у нанесенні шкоди».
Однак факт ненормативного викидання забруднюючихречовин в атмосферу все ж має встановлюватися Державною екологічною інспекцією.Щоправда, у суду не буде підстав для задоволення позовних вимог, якщо у процесірозгляду спору будуть виявлені недоліки у роботі проектної й будівельноїорганізацій.
Необхідно зазначити, що суб’єкт господарюваннядля захисту своїх прав може й сам подати позов до господарського суду для того,щоб визнати недійсним рішення інспекції про тимчасову заборону або припиненнядіяльності підприємства (це не стосується акту перевірки або протоколу).Головними доказами у суді можуть слугувати висновки Державної екологічноїекспертизи, якщо вони прямо вказують на невинуватість підприємства. Упротивному випадку у якості доказів можна використовувати експертні висновкиспеціалізованих науково-дослідних інститутів (НДІ судових експертиз). У такомуразі слід враховувати, що НДІ можуть подавати дані про кількісні і якісніхарактеристики досліджуваних речовин, але ніяк не робити висновки про безпекуякогось технологічного процесу з погляду екології.
Ключовим питанням у вирішенні спору будевстановлення, чи дійсно підприємством було завдано шкоди навколишньому природномусередовищу. Якщо так, йому варто встановити реальні показники завданої шкоди,оскільки не виключено, що в інспекції намагатимуться «повісити усіх собак» самена нього.
