У країні постійних виборів, якою, нажаль, стала Україна останніх років, проблематика т.зв. «земельного мораторію»давно вийшла за межі юридичної та економічної, перетворившись на суто політичнута бізнесову.
З точки зору правового регулюванняіснування «мораторію» звужує права власності та фактично являє собою непрямуекспропріацію майна селян (земельних паїв та земельних ділянок, на відчуженнята зміну цільового призначення яких розповсюджується «мораторій»). Навряд читаке звуження можна вважати адекватним та припустити можливість йогобагаторічного існування без належної компенсації, адже держава нічого не надаласелянам взамін цьому «замороженому праву».
З економічної точки зору все теж доситьзрозуміло, маючи на увазі офіційну, а не «тіньову» економіку. Так, виведення наринок нових активів здатне «оживити» економіку. Відомий чилійський економістЕрнандо де Сото навіть вбачав у цьому головний фактор «запуску» економіки українах «третього світу».
Де буде вільний обіг земель, буде розвиток іпотечних та заставнихмеханізмів, що дозволить залучити додаткове фінансування, зокрема в аграрнусферу. Хай то будуть іноземні, чи то внутрішні інвестиції. Важливе інше –пробудження ринку та підвищення рівня стабільності банківської системи.
Інакше, як запустивши у ринковий обіг сільськогосподарські землі, їхсправжню (ринкову) ціну встановити не можна, адже вона формується за законамиринкової економіки залежно від попиту та пропозиції (остання є обмеженою зафізичної обмеженості земельних ресурсів). Отже, переваги для українськоїекономіки від запуску вільного обігу земель сільськогосподарського призначенняочевидні.
Що ж тоді неочевидно? Яка невидима рукапостійно рухає вперед земельний мораторій?
Це теж відомо, точніше, таких рук щонайменше дві: популізм (політичнийаспект), бізнесові інтереси («тіньова» економіка).
На земельному мораторію отримують непогані політичні дивіденди окреміполітичні партії, наприклад Блок Юлії Тимошенко, що показав високі результатина місцевих виборах 2015 року. По інший бік – т.зв. «агрохолдінги», а фактичнобудь-які серйозні гравці, яким вигідно за безцінь орендувати паї та земельніділянки (30-100 у.о. на рік), «скуповувати» їх за «сірими» схемами (замізерними цінами, під впливом безграмотності селян чи навіть прямого тиску наних), намагатись відібрати землю собі після смерті селянина-орендодавця тощо.
Не будемо заплющувати очі на біологічні закони та не зможемо відкидати тойфакт, що ліва та права руки будь-якою людини чи примата ростуть з плечовогопоясу та керуються однією головою. Звісно, політичний та бізнесовий аспекти мораторію– два боки однієї медалі. Там де великий бізнес, так політика, і навпаки.
Не можна заперечувати й те, що позиціяпротивників мораторію теж ґрунтується на інтересах бізнесу та окремих гравцівринку нерухомості. Мабуть, це нормально. Таких бізнесменів зазвичай називаютьінвесторами, а їх залучення з точки зору економічного розвитку є бажаним. Убудь-якому разі той, хто бореться за відкритий ринок, принесе економіці,бюджетам та кишеням селян більше користі, ніж той, хто намагається зберегти«сірий» обіг земель.
Під впливом певної комбінаціїперелічених факторів Верховною Радою України було продовжено мораторій до 1січня 2017 року. Вірніше, купівля-продажабо іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), щопідпадають під дію мораторію, запроваджується за умови набрання чинностізаконом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1січня 2017 року. Отже, без окремого закону мораторій у будь-якому разі знято небуде. Тобто, питання не вирішене. «Експропріацію» подовжено.
Щодо цьоготреба висловити кілька тез. По перше, давно прийшов час відходити відрадянського «зомбування» на предмет «нетоварності землі». Незважаючи наособливе значення земельних ресурсів та проголошену Конституцією Україниособливу охорону земель, вказані постулати радянського земельного права булипокликані обслуговувати досягнення конкретної мети: обґрунтування виключноїдержавної (а насправді – партійно-номенклатурної) власності на землю та остаточневитирання з голів громадян будь-яких спогадів про приватні землеволодіння. Подруге, «захищаючи» селян за допомогою продовження мораторію, треба насампередзапитати їх самих. Як показують останні телевізійні ефіри та інші інформаційніджерела, ті, хто на справді має пай чи сільськогосподарську ділянку, які він неможе продати та на яких не можна нічого розмістити, не дуже задоволені такимстаном справ.
Требаробити все можливе, щоб мораторій було знято якомога швидше.
