Як з’явилися перші комп’ютери, так і виникла потреба десь зберігати інформацію, щоб її можна було легко передавати. У 1950-х роках програми та дані займали лише декілька кілобайтів, але потреба в носіях зростала в геометричній прогресії. З появою цифровізації все більше різноманітного медіаконтенту зберігається в цифровому вигляді. Кількість даних у світі стрімко зростає, і до 2025 року їхній щорічний обсяг сягне 175 мільярдів терабайтів.
Який вигляд мають перші носії інформації та чи пам’ятають українці для чого вони використовувалися, дивіть у відео нижче.
А цікавими фактами про перші носії інформації ділимося у цій статті.
perfokarta-po-russkomu-yazyku.jpg
Перфокарти вперше почали застосовуватися 1804 року в жакардових ткацьких верстатах
Першою була перфокарта
Перфокарта ― носій інформації для раннього програмування.
В середині 18 століття, перфокарти використовували для автоматизації механічних процесів, таких як жакардовий ткацький верстат. Під час перепису населення США 1890 року інженер Герман Голлеріт використовував перфокарти для збереження та підрахунку даних про населення.
Оскільки одна перфокарта може містити лише 80 байтів інформації, для зберігання даних і програмування потрібно було багато карток. За допомогою спеціального пристрою на їхніх поверхнях робили отвори. Кожен отвір являв собою біт інформації ― 0, або 1. Сьогодні ця технологія все ще використовується для специфічних застосувань, таких як годинники та автоматичні системи паркування.
1513391051607_bulletin.jpg
Магнітна стрічка з'явилася разом з першим комерційним комп'ютером UNIVAC I у 1951 році
Магнітна стрічка: від запису звуку до обробки даних
Магнітну стрічку спочатку винайшли для запису звуку. А у 1951 році її використали для зберігання даних з першим комерційним комп’ютером UNIVAC I.
Цей носій зберігав дані на магнітному шарі, розташованому на пластиковій стрічці. Запис і читання даних здійснювалися за допомогою магнітної головки. Обсяг інформації, який міг бути збережений на магнітній стрічці, залежав від її довжини та щільності запису і становив кілька мегабайтів. Магнітна стрічка мала тривалий термін служби ― мінімум 30 років.
жорсткий диск.jpg
Завантаження жорсткого диска IBM, 1956 рік
Жорсткий диск: більше місця для інформації
Жорсткий диск з'явився у середині 1950-х та відкрив нову еру зберігання даних. Його винайшла компанія IBM, відтоді й почалася комп'ютерна індустрія, якою ми знаємо її сьогодні.
Він складався з набору металевих дисків, покритих магнітним шаром, які оберталися з високою швидкістю. Зчитування і запис даних здійснювалися за допомогою магнітних голівок, які плавно пересувалися по поверхні диска. Жорсткий диск надавав значно більший обсяг зберігання даних у порівнянні з перфокартами та магнітними стрічками. Перші жорсткі диски мали обсяги декілька мегабайтів або навіть кілька десятків мегабайт.
дискета.jpg
Перша дискета мала форм-фактор 8 дюймів і з'явилася наприкінці 60-х
Дискета: носії інформації стають компактніші
Перша дискета була випущена у 1969 році. Була 8 дюймів (20 см) завширшки і місткістю 80 КБ. Складалася із гнучкої пластикової дискової оболонки, у яку вставлявся магнітний диск. Дискети були популярними для зберігання та передавання даних на персональних комп'ютерах.
З часом дискети ставали все меншими, проте обсяг їхньої пам'яті збільшувався. Пізніше 8-дюймові та спеціальні 5,25-дюймові дискети, розроблені для персональних комп'ютерів, досягали 1,2 МБ, а менші 3,5-дюймові дискети, які було легше транспортувати, могли зберігати навіть до 1,4 МБ.
disks-.jpg
Перші диски, які можна було записувати в домашніх умовах, були випущені в 1988 році і отримали назву CD-R
Оптичний диск: магія світла
Оптичний диск ― це пластикова дискова структура, на якій зафіксована інформація за допомогою лазерного променя. Цей диво-накопичувач працює на основі принципів оптики, коли світло стає інструментом для зберігання і отримання даних.
Історія диска сягає 1980-х років, коли з'явився компакт-диск (CD). У 1988 році на CD-R можна було записати 700 МБ даних один раз, а на CD-RW, що з'явився у 1996 році ― декілька разів. Ідентичні, на перший погляд, компакт-диски DVD збільшили місткість до 4,7 ГБ у 1997 році. Технологія Blu-Ray, яка з’явилася у 2002-му, дозволила записувати ще більше даних ― 25 ГБ.
дата-центр.jpg
Хмара дозволяє зберігати терабайти інформації, у тому числі і критично важливих даних бізнесу
Хмара: безкінечний простір для надійного зберігання даних
Хмара ― це сучасний носій інформації, який з'явився у 2000-х роках та отримав велику популярність.
Замість локального зберігання даних на фізичних носіях, хмарні технології дозволяють це робити на віддалених серверах через інтернет. Це дає користувачам зручність доступу до своїх даних з будь-якого місця та пристрою. Обсяг інформації, який можна зберегти в хмарі, є практично необмеженим, оскільки провайдери хмарних послуг, як от GigaCloud, забезпечують потужні серверні кластери для зберігання великих обсягів даних.
Завдяки хмарним технологіям, людство має можливість ефективно зберігати та обмінюватися великими обсягами інформації, що відкриває безліч можливостей для розвитку науки, освіти, культури, медицини тощо.
