Що Україні робити з ОБСЄ?

Важко думати про щось інше, коли твою країну хочуть знищити. Коли громадян твоєї країни, чиї інтереси ти представляєш за кордоном, катують, гвалтують та вбивають.

Втім як би складно це не було, задля кращого результату важливо дивитись на ситуацію з різних точок зору, намагаючись продумати які наслідки може спричинити той чи інший крок. 

На жаль, через стурбованість внутрішніми українськими проблемами дипломати можуть не звертати достатньої уваги на низку питань глобального контексту. Ціллю має стати створення органічного іміджу України як сучасної європейської демократичної держави, і якщо війна стане єдиним елементом цього іміджу, це лише дасть Росії ще одну карту до колоди в цій грі. Саме російська делегація хоче показати всім, що Україна – це не Європа, бо їй, мовляв, начхати на глобальні проблеми. І дипломати країни-агресорки натискають на цю больову точку недарма – присутність (або ж відсутність) України у глобальному контексті є недоліком, що може ускладнити переконування саме тих, хто все ще на роздоріжжі (таких більше, ніж звикли думати в кабінетах). Хоч і в системі ООН ця проблема присутня в більшому масштабі, вона все ще заважає сприймати російську агресію проти України як реальність, а не інструмент у рамках ОБСЄ.

Україні варто бути присутній при обговоренні питань, актуальних і для нас, особливо в рамках економічно-екологічного виміру та виміру прав людини. Зацикленість на собі точно не є складовою успіху в дипломатичній діяльності, де основою є налагодження контактів та звʼязків із іншими країнами. 

Нам завжди хочеться більшого від міжнародних організацій, зважаючи на їх інституційні можливості та витрати, однак межі того, що можемо від них отримати, залежать від того яким чином країни підходять до своєї присутності в них. У контексті ОБСЄ Україні варто проявити креативність при створенні свого позиціювання, враховуючи реалії часу.

З огляду на проблему розуміння сили медіа в сучасному світі, слід підкреслити, що виступи в рамках міжнародних організацій, а особливо в ОБСЄ – це можливість створення «вірусного моменту», що може полегшити запуск низки важливих процесів. У цьому контексті треба думати про подачу, інтонації та власне текст. Заяви мають бути готовими до адаптації у «продукт», який можна легко «продати» користувачу соцмереж. При цьому не обовʼязково скочуватись до дешевого комедійного шоу, хоч це і вимагає певного знання тонкощів. 

У першу чергу йдеться про контент. Зрозуміло, що на таких форумах хочеться постійно нагадувати про те, що болить, однак, коли про одну й ту ж тему говорять одними й тими ж словами щотижня впродовж чотирьох місяців – це набридає. Як наслідок, це може зашкодити будь-яким конструктивним зусиллям та викликає зворотній від очікуваного ефект. 

Варто також розуміти, що у більшості країн-союзників тема російської агресії проти України залишається однією з головних у локальному медіапросторі. Повторюючи все те, про що пишуть медіа у заявах, ми втрачаємо можливість створити «вірусність». З огляду на це, своїми виступами українські дипломати мають розповідати якраз про те, що складно почути чи побачити за межами України.

Важливо також розуміти те, що російська делегація приділяє багато часу на те, щоб підігнати під себе внутрішні проблеми окремих країн-учасниць та створити свої відповіді на ймовірні кпини у свій бік. На цей момент росіяни не думають, що українці часто виловлюють з російського медіапростору щось, що може розповісти правду про Росію всупереч офіційній риториці Кремля. Про Навального, Кара-Мурзу та інших політвʼязнів говорять провідні делегації, причому на повторі. Натомість, Україна може привнести в це питання новий важливіший контекст – справжнє життя росіян. Те, що сама Росія ніколи про себе не скаже. Враховуючи теперішню напругу, це може регулярно збивати делегацію з пантелику, що певним чином може призвести до наслідків для роботи не лише делегації, а й всього дипломатичного корпусу. Як би банально це не звучало, але психологічний чинник у дипломатії зараз є важливим як ніколи і це треба використовувати.