«Реформа» процесуального законодавства на шальках терезів

І знову на шальках терезів «реформаторська доцільність» у формі неякісного правового матеріалу (законопроекту-мастодонта) та юридична техніка, поступовість та виваженість у здійсненні реформ, ну і, звісно, логіка, реальне бажання удосконалити судовий проце

І знову процесуальне законодавство у заручниках народних обранців та адміністративного ресурсу, який неодмінно застосовується у разі наявності супротиву юридичної спільноти практиків та теоретиків судового процесу подібним законотворчим ініціативам. Мова йде про сумнозвісний «президентський» (внесений на розгляд Президентом України) законопроект щодо так званої «реформи» процесуального законодавства: про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів за №6232 (та альтернативний проект авторства н.д. А.Шкрум №6232-1, з тими ж родовими вадами: правочинами та іншим цивілістичним термінологічним сміттям, яке нівелює «особливості» процесів), який вже в пресі наражався на критику, яка, по більшій мірі, була проігнорована заради імітації правової процесуальної реформи шляхом генерації проекту-мастодонта.

На ранковому засіданні Верховної Ради 20 червня 2017 року згаданий проект був прийнятий у першому читанні за основу (з урахуванням пропозиції Комітету з питань правової політики та правосуддя). Перед засіданням Верховної Ради була слабка надія, що народні обранці дослухаються до здравого глузду та критики юридичної спільноти щодо якості проекту та його вад, або застосують метод «навмисно непрацездатної більшості», який вдало апробований для небажаних законопроектів (коли набирається до 210-220 голосів, тобто голосування не відбувається; із даною «технологією» ми всі мали змогу ознайомитися при розгляді проекту Закону про ТОВ та ТДВ, який таким чином нещодавно був відправлений на повторне друге читання). Це було б найбажанішим кроком, який запустив би процес удосконалення трьох базових процесуальних кодексів у звичайне русло внесення найбільш актуальних змін щодо подолання процесуальних проблем, які перешкоджають ефективному судовому захисту в Україні, удосконаленню принципів судочинства (змагальності, диспозитивності, пропорційності) та процесуальних механізмів (розгляд справ, запобігання зловживанню правами, впровадження «електронного суду» тощо). Ці проблеми можна подолати і без прийняття «залізобетонного блока» (обсяг проекту суперечить будь-яким техніко-юридичним принципам та звичаям, викликає великий сумнів той факт, що законотворці бодай прогортали його сторінки). А для справжніх «реформаторів» ознайомлення з текстом не так важливе. Головне – натиснути правильну кнопку під тиском президентської помітки «невідкладний проект» та виступу заступника Глави Адміністрації Президента України О. Філатова (ну щоб всі знали, з ким мають справу на випадок чого). Начебто це не наш вітчизняний МінЮст, який грішить адміністративним тиском щодо просування «своїх» нормативних ініціатив, які є Мінюстівськими лише на бумазі, та насправді за всіма ініціативами стоять зацікавлені лобісти, які бажають вирішити свої проблеми, та окремі кола вчених, які бажають потішити себе причетністю до певних проектів чи концепцій (наприклад: цивілісти зі своєю концепцією реформування приватного права) та задовольнити власні так звані «наукові» амбіції, звести певні рахунки із представниками інших галузевих правових шкіл (прожекти щодо скасування Господарського кодексу, наприклад).

Ще до внесення до Верховної Ради проекту №6232 були великі сумніви щодо можливості внесення порад та пропозицій до проекту, з цього маємо: як він народився в результаті непрозорої роботи «комісії» при Президентові України, так у майже незмінному (окрім певних косметичних правок) з’явився «комом на голови» юридичній спільноті. Ну а що? Почитали? Зраділи? Обурились? Ну й будьмо! Проект зареєстровано. Після його реєстрації було застосовано класичний механізм імітації усестороннього експертного обговорення (із запрошенням, звісно, фахівців» з правильною позицією з метою уникнути небажаних фахових запитань та пропозицій), проведення так званих «круглих столів», генерація «пропагандистського сміття» в пресі від електронних рейтингових ЗМІ до фахових журналів для практиків. Теж саме ми спостерігаємо і після голосування у першому читанні.

Так, у «Юридичній практиці» тут же 20 червня ц.р. з’являється матеріал-заготовка «Ключевые новации принятых за основу новых процессуальных кодексов (инфографика)» (мовою оригіналу; http://pravo.ua/news.php?id=0061045 ), який є концентрованим виразом пропагандистських штампів щодо «необхідності» прийняття цього проекту. Розглядати 1, 2, 3 і так далі немає сенсу, зупинимось лише на одному положенні – № 11 «Гармонізація цивільного та господарського судочинства із збереженням особливостей кожного», яке найбільш дисонує зі здравим глуздом та логікою. На «особливостях» процесу так званої «уніфікації» я зупинявся у статті «Уніфікація» правил господарського та цивільного судочинства. Навіщо?» (див.: Юридичний вісник України. – № 12 (1132). – 24-30 березня 2017 року. – С. 10; або http://blog.liga.net/user/aillarionov/article/26338.aspx ), а ось на вищезазначеній дещо «модернізованій» тезі – ні. Уніфікація – встановлення однаковості, приведення будь-чого до єдиної форми. А як тоді розуміти «збереження особливостей кожного»? Це різноспрямовані протилежні процеси! Як можна поєднати уніфікацію із збереженням особливостей, якщо само поняття уніфікації це саме прибирання цих особливостей? Ну коли автори так званих «новел» та «реформ» у праві почнуть замислюватись над тим, що вони пропонують суспільству? Звідти і низька якість нормативного матеріалу.

Дуже було б добре, що після дискусії та дебатів перед другим читанням проекту №6232 було прийняте рішення про направлення його на доопрацювання, чи, як було зазначено вище, спрацював метод«непрацездатної більшості» і цей «проект» послугував би пам’ятником гонитві за реформами за будь-яку ціну не зважаючи ні на думку громадянського суспільства, ні експертів. Цікаво, а чи буде цей проект виставлятися у якості вітрини при розповідях про ефективне правове забезпечення судової реформи перед Західними партнерами? Що розповідатимуть «автори» в цьому разі при тому, що іноземні партнери розуміють всю суть процесу проходження і можливого прийняття цього проекту? Час та преса покажуть. Слідкуватимемо.