«День корпоративного права» у Верховній Раді

17 січня 2017 року Верховна Рада порадувала своєю роботою щодо удосконалення корпоративного управління в Україні. Процес «повільно, але впевнено» просувається далі, і гадається, що такий «день» не останній. Однак, тактичні успіхи у реформуванні корпоративн

17 січня 2017 року у першому читанні були проголосовані два важливі законопроекти про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах (реєстр. № 2302а-д від 28 квітня 2016 року) та про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів (реєстр. № 4470 від 19 квітня 2016року). Перший проект спрямований на підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах шляхом удосконалення механізму придбання акцій приватного акціонерного товариства за наслідком придбаного контрольного пакету акцій; запровадження механізму придбання акцій публічного акціонерного товариства за наслідком придбаного контрольного та значного контрольного пакету акцій; запровадження механізму обов’язкового продажу акцій акціонерами на вимогу акціонера – власника 95 відсотків акцій товариства; запровадження механізму обов'язкового придбання власником, який володіє пакетом у розмірі більше ніж 95 відсотків простих акцій товариства, на вимогу акціонерів товариства належних їм акцій. Другий – на теж саме підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах, а також у товариствах з обмеженою відповідальністю.

Законопроектом № 2302а-д пропонується уточнити підвідомчість системі господарських судів справ, що пов’язані з правами та обов’язками учасників (засновників, акціонерів, членів) юридичних осіб (шляхом відповідного доповнення пункту 4 статті 12 Господарсько-процесуального кодексу України). Ще раз нагадаємо, що підвідомчість системі господарських судів «корпоративних спорів» є беззаперечним (аргументованим практикою) аргументом щодо приналежності корпоративних відносин у своїй більшості до відносин господарських, зокрема, до організаційно-господарських відносин у розумінні частини 6 статті 3 Господарського кодексу України (хоча, на мою думку, закладене там визначення не є досконалим та підлягає якнайскорішій модернізації з урахуванням ситуації із «зазіханням» цивілістів на спроможність врегулювати корпоративні господарські відносини інструментарієм як Цивільного кодексу, так і шляхом «роздування» спеціального законодавства). Нагадаю, що у Господарському кодексі містилася повноцінна Глава 18 «Корпоративні права та корпоративні відносини», яка, з легкої руки декодифікаторів господарського законодавства, набула аморфного вигляду (із 6 статей залишилось всього 2, які було неодноразово видозмінено із значним зменшенням регулюючого потенціалу). У зв’язку з цим нагальним є повернення до теми наповнення даної глави базовими нормами, нормами-принципами.

Основна маса новацій Проекту № 2302а-д стосується положень Закону України «Про акціонерні товариства», які значно розширюють та деталізують його положення. Однак, при ознайомленні з ними складається враження, що ми аналізуємо інструкцію, а не положення нормативного акту рівня Закону України. До вказаного проекту з незрозумілих причин (і не дивлячись на те, що він прийнятий у першому читанні) не додано необхідних експертних висновків Головного науково-експертного управління Верховної Ради чи сторонніх наукових організацій.

Законопроектом № 4470 передусім вносяться зміни та доповнення до статей Цивільного кодексу (в тому числі додається нова глава 77-1 «Опціонний договір»). Зміни стосуються договірного (зобов’язального права) та є неоднозначними. В літературі та фахових ЗМІ вже зверталась увага на «приватизацію» положень договірного господарського права нормами Цивільного кодексу, але на законодавця (та інших нормопроектантів) це поки що жодним чином не вплинуло. Повернемось до «опціонного договору». Цікаво, чим керувалися при розробленні цієї норми в рамках Цивільного кодексу? Тим, що начебто «всі» норми договірного права сконцентровані у зазначеному нормативному акті? А ніхто не зацікавився сферою застосування цього інструменту, тобто майже виключно сферою господарювання? Якщо є інші приклади, то з цікавістю їх вислухаю. Надалі вказаним проектом вносяться зміни до Закону України «Про господарські товариства», який, очевидно, доживає свої останні дні у зв’язку з розглядом у Верховній Раді законопроекту «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» реєстр. № 4666. Як співвідносяться згадані пропоновані зміни із положеннями зазначеного проекту № 4666? Гадається некоректним вносити зміни в Закон, який невдовзі буде скасований. Саме ця ситуація ще раз підкреслює безсистемність роботи щодо модернізації господарського законодавства та його складової частини – законодавства корпоративного.

Слід звернути увагу: у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради від 26 квітня 2016 року зазначено, що за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій. Однак, законопроект було винесено на голосування, прийнято в першому читання та його текст активно готується до другого читання зусиллями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України (конструктивну роль якої в даному випадку слід особливо відзначити на противагу окремим народним депутатам та фракціям в цілому). На які аспекти звернуто увагу у згаданому експертному висновку? Наприклад, на такі: «до статті 51-1, якою доповнюється Закон України «Про господарські товариства», включена певна кількість положень, які є загальновідомими і не вимагають свого законодавчого закріплення або повторюють загальні положення цивільного законодавства». Це до питання надмірної деталізації законодавства. Розумію практиків та адвокатів: дуже важно відстоювати права суб’єктів господарювання за тих умов, що суди напрочуд некваліфіковано застосовують норми господарського законодавства і надмірна деталізація є способом спонукання до прийняття більш аргументованого рішення судом за наявності двох супротивних точок зору збоку сторін, та ще третьої точки зору на одну й ту же норму у судді (суддів). Далі. «Управління не підтримує включення до ЦК України статті 246-1 з огляду на те, що до складу ЦК України мають входити норми, які регулюють цивільні відносини загального характеру. Норма ж зазначеної статті спрямована на регулювання корпоративних відносин, у зв’язку з цим її юридично коректніше включати у відповідні спеціальні законодавчі акти». Дуже конкретний натяк на те, що регулюванню корпоративних відносин не місце в ЦК! Підтримуємо таку думку, йдемо ще далі. «Насамперед, слід звернути увагу на те, що значна кількість положень проекту не мають безпосереднього відношення до його предмету, яким згідно з назвою є врегулювання суспільних відносин щодо корпоративних договорів, а тому їх слід вилучити з нього», «при цьому частина цих положень є, на нашу думку, вразливими як з теоретичної точки зору, так і з точки зору їх відповідності вимогам законодавчої техніки» (очевидно, що вразливість з теоретичної точки зору стосується включення в ЦК положень, не притаманних предмету його регулювання, наприклад, доповнення щодо опціонного договору). Хоч Управління у своєму висновку все ж знайшло більш коректне формулювання: «доповнення ЦК України новою главою 77-1«Опціонний договір» складається лише з однієї статті, що порушує загальну структуру названого кодексу, згідно з якою у ЦК немає таких глав». Головне науково-експертне управління ще раз підтвердило свою високу фаховість у питанні експертного забезпечення законотворчого процесу.

У пропозиціях до Закону України «Про господарські товариства» (тут – проект №4470) є і спірний теоретичний момент. Статтею 51-1 пропонується встановити відповідальність сторін корпоративного договору, а саме те, що «Порушення договору про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю не може бути підставою для визнання недійсними рішень органів товариства з обмеженою відповідальністю». Яка галузева приналежність цих відносин? Відносини за участю фізичних осіб є цивільними, відносини між суб’єктами господарювання є господарськими, то якими є відносини між фізичною особою (засновником, учасником, акціонером) та господарським товариством з приводу їх взаємин в рамках управління діяльністю господарським товариством? (Тут слід нагади про підвідомчість даних спорів господарським судам, яким НЕ підвідомчі цивільні спори). Адже далі автори проекту пропонують норму про те, що «Договором про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю можуть передбачатися способи забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з договору про реалізацію прав учасників (засновників), і заходи цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання таких зобов’язань». Господарське товариство може нести цивільно-правову відповідальність? А яку відповідальність нестимуть його посадові особи? Передбачаю, що прихильники деформованого предмету Цивільного кодексу скажуть «Так», а що каже практика господарювання? В якому суді буде розглядатися даний спір?

Однак, обидва розглянуті проекти необхідно підтримати з розумінням того, що це лише один з перших кроків у реформуванні корпоративного управління та його правового забезпечення, нехай і таким «тернистим» шляхом. Побільше б таких «днів» у Сесійній Залі Верховної Ради. Все ж, подальше реформування корпоративного законодавства вбачається у розвитку саме Глави 18 Господарського кодексу України і ось чому. Представниками експертних кіл при дискутуванні навколо положень проекту № 2302а-д висувалися ідеї надмірної деталізації положень законодавства стосовно господарських товариств, на що керівником офісу Національної інвестиційної ради при Президентові України Юлією Ковалів було зроблено влучне зауваження, яке кореспондується з логікою модернізації господарського законодавства в цілому: «У нас не закон, а інструкція. Через рік вона застаріває – і треба приймати новий закон». Навряд чи можна ще щось додати до цього вислову, окрім думки про необхідність концентрації найбільш принципових (базових) щодо господарських товариств у кодифікованому акті.

Без практичної (законодавчої) реалізації вказаних ідей законодавство буде виглядати як «інструкція», що занадто деталізуватиме діяльність господарських товариств. А як же стратегічний напрям щодо спрощення ведення бізнесу? Тактичні успіхи в реформуванні корпоративного законодавства (шляхом прийняття 2-х вказаних законопроектів) можна розглядати все ж як крок уперед стосовно модернізації господарського законодавства. Адже норми цих проектів пройдуть апробацію часом і практикою, поміж них можна буде виділити найбільш принципові та важливі норми (норми-принципи) та використати цей нормативний матеріал з метою нарощування регулюючого потенціалу Господарського кодексу України з одночасним розвитком його положень щодо договірного права та, зокрема, корпоративного договору, який має організаційно-господарську природу та має міститись в ГК, а не базуватись на положеннях Цивільного кодексу за тим хибним принципом, що в ньому (в ЦК) сконцентровані норми договірного та зобов’язального права. ГК має відходити від практики посилань на положення ЦК, адже це вбачається практично виправданим та усуне у майбутньому аргумент «дуалізму у регулювання однотипних відносин» як закид про необхідність скасування саме ГК, а не прибирання зайвих, не притаманних предмету регулювання норм Цивільного кодексу.