Актуальні тенденції вирішення земельних спорів господарськими судами

Не зважаючи на те, що протягом останнього часу розв’язано значну кількість проблем правильного застосування сучасного земельного законодавства, в тому числі за рахунок опрацювання правових позицій Верховного Суду України, дотепер відчутно не вистачає єднос

22 квітня 2016 р. у стінах Одеського апеляційногогосподарського суду було проведено круглий стіл на тему «Правові  підходи,що застосовуються господарськими судами при вирішенні земельних спорів». Західоб’єднав представників суддівського корпусу, вчених, адвокатів, працівниківорганів влади, прокуратури.

Не зважаючи на те, що протягом останнього часурозв’язано значну кількість проблем правильного застосування сучасногоземельного законодавства, в тому числі за рахунок опрацювання правових позицій ВерховногоСуду України, дотепер відчутно не вистачає єдності судової практики взастосуванні ряду норм матеріального і процесуального права.

Круглий стіл, ініційований та спільно проведений Вищимгосподарським судом України та Одеським апеляційним господарським судом, давплідне підґрунтя дослідити визначену тематику з новими силами та натхненням,продовживши пошуки оптимальних правових підходів у земельних справах. Зарезультатами обговорення також обіцяно провести ревізію положень ПостановиПленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розглядусправ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Власне у першій половині заходу учасники заслухали таобговорили доповіді з приводу вирішення спорів про внесення змін до договоріворенди земельної ділянки державної та комунальної форми власності в частинівизначення розміру орендної плати. Основним доповідачем виступив суддя,заступник Голови ВГСУ Кравчук Г.А.

У цих питаннях особливу увагу було приділенодослідженню висновків, викладених ВСУ у Постановах від 02.03.2016 р. по справі №3-476гс15,від 07.10.2015 р. по справі №3-481гс15 та ін., відповідно до яких встановлено, що основою для визначення розміруорендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативнагрошова оцінка земель, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендноїплати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями ст.288 ПК України. Згідно з положеннями ст. 288 ПК України розмір орендної плативстановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, щовстановлюється розділом ХІІІ ПК України; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та неможе перевищувати, зокрема для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12відсотків нормативної грошової оцінки.

Поряд з цим у Постанові від 02.03.2016 р. по справі №3-476гс15Верховним Судом звернута увага на не здійсненні судами нижчого рівнядослідження обґрунтованості та правильності розрахунку розміру орендної плати,у зв’язку з чим справу направлено на новий розгляд. Наголошуємо, що дослідженнярозміру орендної плати у спорах про внесення змін до договору оренди земельноїділянки державної та комунальної форми власності полягає не лише у математичнихобчисленнях числових показників, а передусім шляхом аналізу правильностіформування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку, якийвидається органами Державної служби України з питань геодезії, картографії такадастру (Держгеокадастр).

У відповідній площині між учасниками круглого столувиникла дискусія щодо необхідності зупинення провадження судом у справі провнесення змін до договору оренди в частині визначення розміру орендної плати,якщо поряд з розглядом господарської справи орендар земельної ділянки оскаржує вмежах адміністративного судочинства законність дій з видачі органомДержгеокадастру витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку,покладеного в основу вимог позивача про перегляд розміру орендних платежів.

Певна частина учасників круглого столу наполягає на наявностіпідстав для зупинення провадження до вирішення адміністративної справи, інша ж вказуєна порушення тим самим основоположного принципу господарського судочинства –оперативності розгляду справи. Прихильники останньої точки зору наголошують наможливості подальшого перегляду справи за нововиявленими обставинами у випадкувирішення адміністративним судом спору на користь орендаря землі. Викладенапроблематика та приклади взаємно суперечливих позицій господарських судів можнадослідити, зокрема, у справах № 916/473/13-г (Постанова ВГСУ від 11.06.2015р.), № 916/3885/14 (Постанова ВГСУ від 16.04.2015 р.), № 916/1757/14 (ПостановаВГСУ від 15.10.2014 р.).

Доречно звернути увагу на Постанову ВГСУ від18.06.2015 р. по справі №916/4011/14, відповідно до якої касаційна інстанціяскасувала Постанову Одеського апеляційного господарського суду та підтримала ухвалугосподарського суду Одеської області про зупинення провадження у господарськійсправі до вирішення вельми відомої правовій спільноті Одещини адміністративноїсправи №522/11050/14-а за позовом ТОВ «БЛАЗ» до Одеської міської ради провизнання протиправними та скасування рішення Одеської міської ради від28.12.2010 р. №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативноїгрошової оцінки земель міста Одеси» та рішення Одеської міської ради від20.09.2011 р. №1268-VI «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від28.12.2010 р. №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативноїгрошової оцінки земель міста Одеси». Особлива цікавість такого підходу ВГСУвиявляється у підтримці позиції місцевого господарського суду про зупиненняпровадження в господарській справі, склад учасників якої повністю відрізняєтьсявід складу учасників адміністративної справи №522/11050/14-а, до вирішення якоївласне зупинене провадження.

Перевірку правильності формування витягу з технічноїдокументації про нормативну грошову оцінку, виданого органом Держгеокадастру,господарські суди можуть здійснити самостійно, зокрема шляхом призначення судовоїземельно-технічної експертизи, на дослідження якої виноситься запитання провідповідність нормативної грошової оцінки земельної ділянки вимогам нормативно-правовихактів в галузі оцінки земель (див, наприклад, ухвалу Одеського апеляційногогосподарського суду від 15.03.2016 р. по справі №916/4011/14, ухвалугосподарського суду Одеської області від 01.02.2016 р. по справі №916/781/13,ухвалу господарського суду Харківської області від 11.04.2016 р. по справі №922/4683/14та ін.)

З одного боку банальною прописною істиною, але зіншого вельми рішучим призивом, пролунало твердження іншого доповідача – судді,секретаря другої судової палати ВГСУ Дроботової Т.Б. про відсутність у господарськогосуду, за загальним правилом, права виходити за межі позовних вимог, що зумовлюєпрерогативу визначення саме суб’єктом звернення до суду підстав та предметупозову. Вочевидь, недотримання визначеної «правової математики» матименаслідком відмову в задоволенні позову.

Друга та третя панелі круглого столу були присвяченіпитанням вирішення спорів про визнання незаконними (скасування) рішень органівдержавної влади та місцевого самоврядування з питань передачі земельнихділянок, та спорів, що виникають у зв’язку з переходом права власності набудівлю або споруду, розташовану на відповідній земельній ділянці.

Так, неможливим було оминути проблемні питанняпідвідомчості земельних спорів у зв’язку з існуванням взаємно суперечливих висновківу джерелах регламентації визначених процесуальних правовідносин.

Нагадаємо, що у Рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2010від 01.04.2010 р., яким надано офіційне тлумачення норм ч. 1 ст. 143Конституції України, п. а, б, в і г ст. 12 Земельногокодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, КонституційнийСуд дійшов до висновку, що розгляд справ у сфері земельних правовідносин заучастю органів місцевого самоврядування повинен відбуватися за правиламиадміністративного судочинства, оскільки органи місцевого самоврядування приздійсненні своїх функцій в галузі земельних відносин виступають як суб’єктивладних повноважень. Натомість Верховним Судом України у ряді висновків,сформованих до та після прийняття Рішення КСУ від 01.04.2010 р., земельні споривіднесено до приватноправових.

Вищі спеціалізовані суди (ВГСУ і ВАСУ) видали суперечливівисновки у Постановах Пленумів відповідно №6 від 17.05.2011 р. «Про деякіпитання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»та №8 від 20.05.2013 р. «Про окремі питання юрисдикції адміністративнихсудів». Кожна касаційна інстанція вважає визначені спори «своїми».

З практичної точки зору, з метою прогнозованостірішення найвищих судових інстанцій, доцільно враховувати значну кількістьприйнятих протягом 2014-2016 рр. Постанов ВСУ (судової палати як вадміністративних справах, так і палат в господарських і цивільних справах),висновки яких одностайно зводяться до не належності адміністративномусудочинству земельних спорів у випадках, коли йдеться про фактично здійснене розпорядженняземельною ділянкою органом державної влади або місцевого самоврядування(реалізовані рішення цих розпорядників земель). Прикладами цих постанов єнаступні: від 11.11.2014 р. по справі №21-493а14, від 09.12.2014 р. по справі№21-308а14, від 04.11.2015 року по справі № 457/1243/13-а, від 13.01.2016 р. посправі №808/4677/13-а, від 26.01.2016 р. по справі №2а-10699/11/2670, від09.02.2016 р. по справі №21-5465а15, від 01.03.2016 р. по справі №2а/2470/2635/12,та інші.

Слід визнати, що дотепер існуючий дуалізм судової практики породжує звернення позивачів з приводу одних і тих самих обставин одночасно догосподарського і адміністративного судів. Більш того, ряд суддівських колегійОдеського апеляційного адміністративного суду та ВАСУ, не зважаючи навикладений перелік постанов ВСУ, наполегливо продовжують аргументувати відступивід висновків ВСУ посиланнями на Рішення КСУ №10-рп/2010 від 01.04.2010 р. тана виконання розпорядниками земель владних управлінських функцій за їх правовоюприродою.

Судячи зі змісту Постанови ВСУ від 16.12.2015 р. посправі №6-2510ц15, винесеної спільно судовими палатами у цивільних,адміністративних та господарських справах, Верховний Суд вельми негативнореагує на відступи адміністративними судами від досліджуваних висновків.Зокрема, у тексті даної Постанови ВСУ зазначено: «Судові палати в цивільних,адміністративних та господарських справах ВСУ послідовно підтверджують правовийвисновок, викладений у постановах ВСУ від  11.11.2014 р. всправі №21-493а14 та від 09.12.2014 р. в справі №21-308а14», та опісля черговоїпорції аргументації віднесення аналізованих земельних спорів доприватноправових додає: «Спір буде мати приватноправовий характер, якщо вінобумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певногосуб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфериприватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушенняприватного права призвели владні управлінські дії суб’єкта владних повноважень».

У свою чергу оспорювання правовстановлюючих документівна землю безспірно відноситься до приватноправових спорів, щодо чогорозбіжності у судовій практиці відсутні. Тобто залежно від суб’єктного складуучасників конфлікту визначене питання має вирішуватися в господарському абоцивільному судочинстві.

Причому позиватися до суду про визнання недійснимиправочинів щодо земельних ділянок мають право як їх сторони, так і іншізацікавлені особи, що також підтверджено і роз’яснено у п. 2.4 вже згадуваноївище Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 р. №6.

Інтерес такої третьої особимає бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільнимінтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншимзагальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного закономінтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині РішенняКонституційного Суду України від 01.12.2004 р. №18-рп/2004 (справа №1-10/2004).Доведення зачеплення законного інтересу такого позивача в господарському судочинствіпокладається безпосередньо на нього самого.

В аспекті оспорювання законності правовстановлюючогодокумента на землю виникає додаткова правозастосовна проблема – обранняефективного способу захисту порушеного права. Зокрема, судова практика подекудийде шляхом визнання єдиним ефективним способом захисту вимогу про визнання недійсним(незаконним) правовстановлюючого документа на землю, зазначаючи пронеможливість оскарження рішення про передачу земель як акту індивідуальноїправової дії (ненормативного акту), що вичерпує свою дію його виконанням – зукладенням договору оренди земельної ділянки чи оформленням іншого речовогоправа на земельну ділянку.

Погодитися з такою точкою зору вельми складновнаслідок цілого ряду нормативно-правових приписів, але головне цей підхідзаперечено ВСУ у вказаній Постанові від 16.12.2015 р. по справі №6-2510ц15.

Так, усуваючи неоднаковість судової практики, ВСУнаводить правовий висновок наступного змісту: «Рішення органу місцевогосамоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акту,вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішеннянезаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарськогосудочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичноїособи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішеннянезаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред’являтися до суду длярозгляду в порядку цивільного або господарського судочинства».

На доповнення до визначеного висновку та наобґрунтування допустимості і ефективності застосування досліджуваного способузахисту порушених прав, залежно від обставин і складу учасників спору, слідзастосовувати ч. 1 ст. 21 ЦК України, ч. 10 ст. 59, ст. 77 Закону України «Промісцеве самоврядування в Україні», ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцевідержавні адміністрації» та ін.

Вважаємо, що сам лише наголос на незгоді позивача зактом індивідуальної правової дії (з викладенням підстав для відповіднихтверджень) вже виправдовує доцільність заявлення досліджуваного способу захиступорушених прав. Уважний аналіз приписів абз. другого та третього п. 2.3 та абз.другого п. 2.24 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 р. №6 про похіднийхарактер речового права, що має витік саме з рішень розпорядників земель,аналогічно посилює вищенаведені висновки.

Наостанок, вважаємо за доцільне також звернути увагуна висновки, викладені у Постанові ВСУ від 20.05.2015 р. по справі №3-70гс15,якою підтримано позицію Одеського апеляційного господарського суду про визнаннянедійсним договору оренди землі у зв’язку з визначенням орендної плати завідсутності нормативної грошової оцінки землі.

Ч. 1 п. 289.1 ст. 289 ПК України і ч. 1 ст. 13 ЗаконуУкраїни «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендноїплати для земель державної та комунальної власності обов’язково проводиться тавикористовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собоюкапіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як факторувиробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки),визначений за встановленими та затвердженими нормативами.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою длявизначення розміру орендної плати для земель державної та комунальноївласності, а договір, укладений за її відсутності, за висновком ВСУ у Постановівід 20.05.2015 р., суперечить приписам законодавства. До слова, аналогічнівисновки ВСУ виклав 11.05.2016 р. при розгляді цивільної справи №6-824цс16.

Учасники круглого столу також обговорили ряд інших особливостей розгляду та вирішення земельних спорів, підсумувавши високу цінність отриманого досвіду за результатами проведеного заходу. Відверто сподіваємося, що узагальнені висновки жвавої дискусії знайдуть своє відображення не тільки у правозастосовній практиці, але і будуть покладені в основу вдосконалення принаймні Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».