Державна допомога: ефективність та нові можливості

На запровадження нових правил державної допомоги вплинув цілий ряд зовнішніх та внутрішніх чинників. Однією з основних зовнішніх причин безумовно є виконання евроінтеграційних зобов’язань України.

На запровадження нових правил державної допомоги вплинув цілий ряд зовнішніх та внутрішніх чинників. Однією з основних зовнішніх причин безумовно є виконання евроінтеграційних зобов’язань України. Встановлення на національному рівні цих правил та їх уніфікація є однією із передумов, що необхідні для входження до спільного європейського ринку і, відповідно, для набуття повноправного членства у ЄС. До внутрішніх чинників можна віднести: неефективне, безконтрольне та непрозоре витрачання державних ресурсів, що призводить до підтримки неефективних підприємств та спотворення конкуренції.

Щоб обговорити процес змін Антимонопольний комітет України та Проект технічної допомоги Європейського Союзу «Підтримка Антимонопольного комітету України у впровадженні правил державної допомоги» (SESAR) 11 квітня 2019 року провели в Києві Міжнародну конференцію «Реформа державної допомоги в Україні». Подія об’єднала понад 200 фахівців з усієї країни та дозволила спеціалістам обговорити прогрес та виклики реформи. У цій колонці підсумовую ті базові акценти реформи державної допомоги, які покликані підтримати розвиток бізнесу в країні.

В першу чергу ці можливості реалізуються через створення умов для вільної конкуренції. Мету реформи державної допомоги можна описати в 6 пунктах:

1. Надання державної допомоги виключно у випадках, коли цього потребує ринок.

2. Запровадження прозорого механізму надання державної допомоги.

3. Забезпечення рівності доступу усіх суб'єктів господарювання до державних ресурсів.

4. Перевірка доцільності (мінімізації) використання державних ресурсів суб'єктами господарювання.

5. Створення умов для економічного зростання.

6. Виконання міжнародних зобов’язань.

Однією з ключових новацій системи державної допомоги є досягнення суспільно-корисної мети такої допомоги. Законом регламентований перелік таких напрямків, де втручання держави є допустимим:

- інновації та розвиток наукової діяльності;

- підтримка депресивних регіонів;

- розвиток малого та середнього бізнесу;

- створення нових робочих місць та працевлаштування;

- вирішення екологічних проблем;

- збереження культурної спадщини;

- освіта, перекваліфікація або підвищення кваліфікації. 

Фактично, державна допомога є не просто інструментом контролю державних витрат, але й засобом стимулювати розвиток бізнесу, надавати нові можливості та підтримувати ініціативу там, де підприємці прагнуть удосконалити виробничі процеси з метою пропонування товарів чи послуг вищої якості. Державна допомога повинна змінювати поведінку суб’єкта господарювання, спонукати його до відкриття нових видів діяльності. Наприклад, створювати інноваційний екологічний продукт, який дозволить зменшувати вплив на навколишнє середовище.

Ще одна особливість нового підходу до державної допомоги в тому, що вона нейтральна з точки зору форми власності отримувача. Це означає, що розраховувати на підтримку держави нарешті можуть не тільки державні та комунальні підприємства, але й бізнес. 

Перед Україною стоїть амбітна ціль. Якщо за результатами дослідження 2013 року державна допомога складала 9% ВВП, то до 2022 року цей показник має суттєво знизитись. Але важливо розуміти, що саме скорочення фінансування збиткових підприємств та одночасна системна підтримка сучасних та важливих проектів у довгостроковій перспективі впливають на розвиток економіки, а отже й збільшення ВВП. Для того щоб досягти таких результатів потрібно надалі впроваджувати реформу. Крім того, забезпечення перерозподілу державних ресурсів в бік приватного сектору дозволить збалансувати суспільний інтерес.

 З метою подальшого удосконалення системи державної допомоги у 2019 рік плануємо сфокусуватись на наступних напрямках:

- удосконалення нормативно-правової бази, в тому числі в частині адаптації до Європейського законодавства (внесення змін до первинного законодавства та розроблення вторинного);

- адвокатування системи державної допомоги серед надавачів, отримувачів та зацікавлених сторін (навчання, консультації, інформаційно-роз’яснювальна робота);

- спрощення комунікації шляхом функціонування Порталу державної допомоги.