Як справедливо реалізувати права українського народу на надра?

Тарифи на газ, електроенергію та інші комунальні послуги

Економіст Олексій Кущ написав пафосну статтю, одну з тез якої ("Украинцы покупают с трехкратной наценкой газ собственной добычи, который по официальной Конституции принадлежит им же, а не наблюдательным советам") я на його сторінці у Фейсбуці прокоментував наступним чином:

“Олексію, коли популістську, некомпетентну маячню проголошує Тимошенко, я хоча б розумію, чому вона це робить. Але навіщо Ви її високопарно проголошуєте?”

На що він відповів так: “Борис Кушнірук, це достеменний, залізобетонний факт, а все інше інтерпретація. Вам, як і 15% населення, це подобається, мені і 85% - ні. Але спростувати це твердження Ви не в змозі”.

Враховуючи, що питання стосується, по великому рахунку, всіх українських громадян, свою відповідь на цю репліку пана Куща поширю у себе на сторінці:

“Олексію, Ви не розумієте зміст двох правових систем щодо прав володіння надрами. “Американська” модель передбачає, що власнику землі автоматично належить всі надра, які розташовані на ній. Відповідно, при видобуванні корисних копалин, дохід від їхнього продажу теж належать йому. Власник потім лише сплачує корпоративний податок на прибуток чи податок на доходи фізичних осіб.

Умовно “європейська” правова модель (вона в тій чи іншій формі використовується на Близькому Сході, Азії, Латинської Америки) передбачає, що власником надр є держава.

Але корисні копалини, які знаходяться в землі, самі ще нічого не варті. Лише коли вони видобувані, виникає дохід та прибуток. Все, що вище середньогалузевого рівня прибутку видобування копалин за схожих умов, формує природну ренту.

Єдина коректна модель її отримання на користь держави — це запровадження рентних платежів. Якщо рентні платежі занижені, то фактично держава перерозподіляє природну ренту на користь того, хто видобуває ці корисні копалини, або тих, хто їх споживає. Враховуючи, що народ та загальнонаціональна власність — це категорії постійні, які стосуються не тільки нинішнього, але і прийдешніх поколінь, то розподіл корисних копалин, які в природі своїй є невідновлювальними, лише серед нинішнього покоління українських громадян, порушує права наступних поколінь на їхнє володіння. Крім того, розподіл природної ренти в натуральній формі (наприклад, внаслідок заниженої вартості природного газу) навіть серед нинішнього покоління громадян неможливо здійснити рівномірно. Бо вони споживають його нерівномірно, а частина з них, з різних причин, взагалі не споживає той самий природний газ у жодній формі. Продаж/розподіл цих природних копалин із заниженими рентними платежами та за ціною нижче ринку порушує конституційні права громадян на рівне право отримання природної ренти від видобуваних копалин.

Таким чином, чесний розподіл природної ренти в іншій спосіб, ніж через рентні платежі, які надходять до держбюджету, здійснити неможливо. Саме так це відбувається в усіх країнах, де використовується “європейська” правова модель прав на надра.

І це вже питання саме до держави, в якій мірі вона забезпечує справедливий та ефективний рівень рентних платежів та їхнього використання через державний бюджет в інтересах усіх громадян. Занижена вартість природних копалин породжує лише їхнє неефективне використання, що само по собі є несправедливим. Завдання держави полягає не у встановлені занижених рентних платежів та цін на природні копалини, а у створенні максимально сприятливих умов для їхнього ефективного використання. Але некомпетентні, популістські дурниці проголошувати легше, ніж забезпечити ті самі сприятливі умови для ефективного використання природних ресурсів”.