Податкові органи надсилають податкові повідомлення-рішення про сплату податку на об’єкти житлової нерухомості власникам майна, які мають статус батьків багатодітної сім’ї і виховують трьох дітей.
Податкові органи керуються чинною редакцією підпункту "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, відповідно до якого не є об’єктом оподаткування об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім’ям, у яких виховується п’ять та більше дітей.
За такої редакції закону податкові органи відмовляють визнавати вказане право батьків багатодітної сім’ї, які виховують трьох дітей, а не п’ять.
При оскарженні такого податкового повідомлення-рішення пропоную посилатись на те, що редакція підпункту "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладена неоднозначно.
Щоб зрозуміти зміст підпункту "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, треба назвати мету, яку переслідував законодавець при ухваленні такої норми. Для цього слід відповісти на питання: для чого держава створила поняття «багатодітна сім’я» і «прийомна сім’я»? Відповідь на це питання міститься у преамбулі Закону України «Про охорону дитинства»: для охорони дитинства в Україні, що визначено як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави. Держава зацікавлена у тому, щоб її населення зростало. А це можливо лише за умови, щоб народжувалось більше, ніж помирало громадян. Цього можна досягти, якщо у сім’ях із двома батьками буде три і більше дітей. Також держава зацікавлена, щоб діти-сироти, безпритульні діти і діти, позбавлені батьківського піклування, виховувались у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу, а не державних закладах.
Стаття перша Закону України «Про охорону дитинства» містить такі поняття:
багатодітна сім’я – це сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;
дитячий будинок сімейного типу - окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Отже, прийомна сім’я може максимально виховувати до 4 дітей. Якщо така сім’я захоче прийняти п’яту дитину, то це вже має бути дитячий будинок сімейного типу. Тому навіть із цієї точки зору прийомна сім’я не може виконати умову підпункту "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, бо це не відповідає визначенню прийомної сім’ї за статтею першою Закону України «Про охорону дитинства».
Згідно до п. 2 Положення про прийомну сім'ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565, прийомна сім'я – це сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Рішення про утворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської ради на підставі заяви сім’ї або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім’ю (п. 5 вказаного Положення),
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення вказаних держадміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування про передачу прийомній сім’ї на виховання п’ятої прийомної дитини apriori буде незаконним. Не можна припустити, що законодавець свідомо прийняв підпункт "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у редакції, яка не відповідає іншим нормативно-правовим актам і через це вказана норма не може бути виконана.
Крім того, прийняти на виховання у прийомну сім’ю можна дитину, якій не виповнилось 18 років. Отже, прийомна сім’я може прийняти на виховання чотирьох 17-річних дітей. Можемо навіть припустити прийняття такою сім’єю п’яти 17-річних дітей, як про це записано у підпункті "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Логічним є такому разі є питання щодо того, у чому більше зацікавлена держава: щоб прийомна сім’я протягом одного року виховувала і утримувала чотирьох чи п’ятьох сімнадцятирічних дітей, чи багатодітна сім’я виховувала і утримувала протягом 18 років своїх дітей? Очевидною є відповідь, що державі вигідніше багатодітна сім’я. Батьки вкладають більше часу, сил, здоров’я і коштів у виховання своїх трьох рідних дітей, аніж прийомні батьки на протязі значно коротшого проміжку часу, хоч і щодо чотирьох прийомних дітей. П’ята прийомна дитина не передбачена законом для прийомної сім’ї.
Отже, для визначення сім’ї багатодітною, основною ознакою є наявність у такої сім’ї не менше трьох дітей. Умова, яка начебто внесена до підпункту "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України словами «у яких виховується п’ять та більше дітей» не може стосуватися багатодітної сім’ї, бо це вже буде другою вимогою, яка ставить батьків багатодітної сім’ї у гірше становище, аніж прийомних батьків. Батьки рідних дітей виховують їх протягом тривалішого часу, аніж прийомні батьки. Батьки п’яти рідних дітей (як це зараз встановлено підпунктом "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) витрачатимуть набагато більше ресурсів на їх виховання і протягом тривалішого часу, аніж прийомні батьки на чотирьох дітей (як це встановлено статтею першою Закону України «Про охорону дитинства» і пунктом другим Положення про прийомну сім'ю). Тому держава має більше сприяти батькам багатодітних сімей. аніж прийомним батькам. А отже, прийомні батьки не можуть мати переваги у праві не сплачувати податок відповідно до підпункту "л" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
З викладеного вище слідує, що статусу батька (матері) багатодітної сім’ї достатньо для того, щоб не платити податок на нерухоме майно щодо об’єктів житлової нерухомості.
При оскарженні податкового повідомлення-рішення пропоную посилатись на висновки Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 10 лютого 2021 р. у справі № 380/671/20 (провадження № К/9901/23969/20), про те, що положеннями ПК України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Мова повинна йти про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов'язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.
Вказана презумпція сформульована як принцип у статті 4 ПК (пункт 4.1.4). Саме таким чином встановлено найвищий ступінь її імперативності. Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються означеною статтею.
Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов'язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.
