Європейський вибір України: Як суспільство звільняється від пострадянського минулого
Шлях України до ЄС - це переорієнтація суспільства. Це не абстрактна мета, а логічна кульмінація довгого і болісного національного пробудження.
Коли в лютому 2022 року перші російські ракети завдали ударів по українських містах, мало хто міг собі уявити, що всього через три роки Україна буде на шляху до набуття членства в ЄС. Геополітична нагальність подання Україною заявки була очевидною, але за заголовками газет та офіційними комюніке криється глибша, прихована революція: остаточний і безповоротний розрив українського суспільства з пострадянським світом.
Шлях України до Європейського Союзу - це не просто технічні переговори про гармонізацію законів чи адаптацію фінансових правил. Це переорієнтація суспільства - і вона зачіпає кожну його верству.
У містах і селах, колись збудованих за сірими радянськими лекалами, місцеві громади почали обговорювати Зелений курс ЄС, моделі циркулярної економіки та децентралізованого врядування. У київських коворкінг-просторах та львівських кав'ярнях молодь говорить не про відновлення того, що було, а про побудову чогось абсолютно нового: європейської України, в основі якої лежить громадянська ідентичність, а не етнічна ностальгія чи інерція пострадянських процесів.
Україна не просто відвернулася від москви, вона розвернулася вглиб і вперед. Суспільство, яке виникло після Майдану 2014 року та подій 2022 року, відрізняється переконанням, що Європа - це не просто пункт призначення, а принцип. І цей принцип тепер закладений в освіті, ЗМІ, культурі та повсякденному житті.
З соціологічної точки зору ми спостерігаємо смерть homo sovieticus. Покоління українців, яким зараз двадцять і тридцять, розмовляє більше англійською, ніж російською, використовує QR-коди замість того, щоб стояти в чергах, і вбачає в Брюсселі епіцентр політичної підзвітності, а не примусу.
Нещодавні опитування показують, що понад 80% українців підтримують членство в ЄС, у тому числі в таких регіонах, як Одеса та Дніпро, які колись вважалися геополітично невизначеними. Українська молодь не просто хоче приєднатися до ЄС - вона відчуває, що вже належить до нього. Обміни за програмою Еразмус, цифрове підприємництво та безвізовий режим відкрили для них інший набір цінностей: прозорість, плюралізм та верховенство права.
Це знаменує завершення тривалої суспільної боротьби. Десятиліттями Україна балансувала між двома цивілізаційними полюсами - росією та Європою. Тепер ця невизначеність минула. Російське вторгнення не потягнуло Україну на схід; воно штовхнуло її, остаточно і емоційно, на захід.
Двигуном цієї трансформації стало суспільство України. Активісти, журналісти та громадські організації заповнили порожнечу, що утворилася через ослаблення інституцій, і тепер спрямовують їх до європейських норм. Від місцевих антикорупційних платформ до національних наглядових органів, що відстежують використання коштів ЄС, українські громадські діячі більше не є маргінальними агітаторами - вони є архітекторами реформ.
Такі організації як «Чесно» та «Центр протидії корупції» не лише викривають зловживання, але й допомагають розробляти законопроєкти, впливати на процедури перевірки суддів та навчати місцевих чиновників механізмам прозорості за зразком європейських стандартів.
Це не «європеїзація згори» - технологічний шлях, яким пішли багато країн Центральної Європи у 2000-х роках. В Україні це - «європеїзація знизу», рушійною силою якої є громадяни, які ризикували і ризикують своїм життям, репутацією та свободою заради побудови іншого майбутнього.
Остаточний розрив з пострадянським світом є не лише інституційним чи юридичним - він є емоційним. Радянські пам'ятники вже давно повалені, але зараз змінюється навіть естетика пострадянської стагнації. Там, де колись стояли вицвілі пропагандистські щити, тепер з'являються мурали, які прославляють культурне розмаїття та громадську активність. У школах учні дізнаються про Голодомор та Європейський парламент, а не про Леніна та Жовтневу революцію.
Більше того, сама трагедія війни стала справжньою гартівнею ідентичності. Українські солдати, які повертаються з фронту, не вимагають влади - вони вимагають справедливості, прозорості та інтеграції в систему, яка працює. Поле бою стало полігоном для виховання почуття «громадянина».
У цьому контексті членство в ЄС - це не абстрактна мета, а логічна кульмінація довгого і болісного національного пробудження.
Незважаючи на все це, попереду ще багато роботи. Корупція залишається спадщиною, яку важко відкинути, навіть попри її культурне несприйняття. Судова реформа триває і олігархічний вплив був послаблений, але не знищений. І в політичному плані існують ризики: якщо переговори про вступ до ЄС зайдуть у глухий кут, зневіра може підняти голову.
Проте, на відміну від багатьох попередніх періодів процесу розширення, тиск на проведення реформ в Україні йде не лише з Брюсселя, але й з вулиць Харкова, аудиторій Вінниці, технологічних хабів Львова та офісів громадських організацій Києва. Бажання вирватися з пострадянського світу - це не політика, а спільна соціо-психологічна аксіома.
Європейський шлях України не є формою геополітичної терапії. Це не втеча від пережитих травм і не акт непокори росії. Це - суверенне, свідоме рішення поколінь будувати майбутнє, в якому гідність, відповідальність і свобода не підлягають обговоренню.
Розрив з пострадянським світом завершено. Залишилася важка, але шляхетна робота з розбудови європейської України - крок за кроком, закон за законом.
І подолавши цей шлях, Україна не лише приєднається до ЄС. Вона може допомогти переосмислити його значення.
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус вчора о 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак вчора о 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко вчора о 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський вчора о 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Воднева революція на колесах та чому Україні не можна залишатися осторонь? Олексій Гнатенко 26.06.2025 12:15
- Ризики Закону про множинне громадянство Андрій Хомич 26.06.2025 10:57
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України Дмитро Зенкін 25.06.2025 13:10
- Товарознавча експертиза у справах про недостовірне декларування Віктор Худоченко 25.06.2025 13:00
- Симуляція безпеки: таблички замість життя. Троянди – на бюджеті. Люди – на підлозі Дана Ярова 25.06.2025 12:36
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві Тетяна Бойко 25.06.2025 09:30
- Дискреція не без меж: перші рішення на користь кандидатів до апеляцій 1633
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 456
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 438
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 89
- Реформа "турботи" 84
-
"Гра в кальмара 3": ексклюзив LIGA.net з режисером і зірками шоу про фінал, конфлікти і продовження
Життя 18680
-
Дратують фото з моря: чому чужі Instagram-відпустки викликають заздрість і чи це нормально
Життя 12253
-
Чому жінки після 40 йдуть з сім’ї, а чоловіки купують мотоцикли: правда про кризу середнього віку
Життя 9952
-
Ці продукти любить ваш шлунок та кишківник. Розбираємо популярні поради з мережі
Життя 7356
-
У застосунку Alliance з’явилась функція міжнародних P2P-переказів
Новини компаній 6345