Кремляді проти соросят, як ознака крокування на місці

Те, що сьогодні в Україні знято з повістки денної тема кремлядства в усіх його проявах, є помилкою усіх зацікавлених в окремій державі Україна.

Саме тому, ті хто професійно займається знищенням української держави та країни, в частині її культурно-релігійної відмінності, у політичний обіг ввели слово таке образливе слово «соросята». Це як ліберал чи лібераст в Росії. Означає щось русофобське і стало використовуватись у лайливому значенні, що дорівнює прозахідним цінностям, зраді Батьківщині та спрощеному у значенні «зрадник».

 Як  відомо, Україна не Росія, тому й неможливо було розкрутити в українському політичному лексиконі термін ліберал в його російсько-негативному значенні. А тому, його синонімом стало слово соросята, яке в риториці кремлядей набуло свого ліберастичного значення з деяким відтінком такої приємної українському обивателю теми світової закуліси, змов тощо.

З приходом нової влади відбувається лагідна московизація маскультурного процесу, інформаційних технік та загалом атмосфери. Кремлядство, яке зачаїлось, але не перестало ласувати отпуки від газу у вигляді грошових знаків - хто в консервацію, хто в тимчасове примовкування - починаючи з моменту Революції та початку війни в 2014 році, піднімає високо голову та розпочинає формувати нові смисли, ідеї та атмосферу, насамперед,  провини перед Росією. І на цьому етапі це достатній вплив Москви аби не випускати зі своїх липких рученят малоросійську губернію не як територію, а як спільність та дух прихильної до неї громади.

Як відомо, усі конфлікти другої половини ХХ сторіччя глобально обертались навколо двох сенсів - культури та релігії. Хоча, правильніше сказати, навколо культурно-релігійних кодів. Володіння якими, і давало можливості контролювати території, ресурси, людський потенціал. Домінування одних над іншими в нашому сторіччі - це контроль за інформаційним полем з метою розсіювання національних особливостей, як малих спільнот. Ці малі спільноти - нації в сучасному розумінні, - здатні ідентифікуватись та об’єднуватись на реалізацію тих, чи інших завдань, перше з яких, - виживання та нерозчинення в інших. І проблема не в глобалізації як такій, що знищує відмінності. Врешті здавалося б немає в цьому проблеми. Адже ми живемо в епоху уніфікації свідомості і незмінюватись - це означає маргіналізуватись, а потім і поставити свою спільноту на межу вимирання. А тому, кожна спільнота, яка об'єднана тими чи іншими ознаками їх втрачатиме, правда, із різною швидкістю.

Суть проблеми в тому, що ми живемо в епоху ослаблення потенції держав та утворення абсолютно нової форми спільності людей. І ця трансформація має відбутись приблизно з такою ж швидкістю та непомітністю, як смартфон витіснив инши види комунікацій фізично та готує психологічний майданчик для роботизації нашого життя.

Як це не дивно, але Україна, не бажаючи того, опинилась в авангарді перетворень. Скажімо, одним з полігонів цих світових перетворень. І це не змова закуліси чи світового уряду. (О боги, люблю теорії змови, вони як розповіді про Шерлока чи романи Жуль Верна в дитинстві - перевертають твою свідомість і формують наново). Швидше за все, ми опинились в авангарді перетворень, бо маємо саме таке геополітичне розташування, ідеальність полігону як територіально так і в кількісному вираженні народонаселення, достатню культурну, освітню платформу та потенцію націоспільноти витримати їх.

Саме тому, що ми є полігоном світової трансформації держави у щось нове, Москві і не вдається нічого зробити із Україною та реалізувати бажання встановити контроль.

Насправді, зараз, відбувається оновлення політичного класу, який є історико-культурно дезорієнтований, малоосвічений та вихований на цінностях, зруйнованої на початку 90-х імперії. І все це на тлі дезінтеграції традиційної для нас освіти та культури - головних ознак наявності власної цивілізації та цілей кінцевих цілей спільнот в прагненні майбутнього. По суті нова українська еліта (у позитивному сенсі цього слова) зорієнтовалась на глобальні цінності, але з акцентом на російський культурний код, який їй більш зрозумілий та географічно наближений до цього геополітичного центру. Особливістю є те, що не дивлячись на прихильність до лексичного еліти не сприймають уявлення про добро і зло, яке культивується східним сусідою. А тому вона вже і психологічно готова до чергової експансії на схід, відчуваючи як їй тісно в межах третього світу. І як би це не звучало дивно, але ті, хто хоч трошки знає історію, розуміє наскільки швидко ця експансія відбудеться. Спочатку у владні коридори Москви, а згодом і культурно, що є головною метою будь-якої неруйнувальної окупації.

Дам безкоштовну пораду кремлядям. Не можна жодним чином інтегрувати те, що сьогодні є українським світом в тіло російської державності та культурного коду. Не встоїть російська державність під цим навантаженням, у першу чергу, їх не витримають їх сенси. Ті трансформації, які відбуваються у нас, будуть мімікрувати в «руский мір», розчинять його з середини та знову встановлять контроль за імперією, як це було в роки спільного перебування в єдиному культурному котлі. А тому, не можна інтеграції, якщо, звичайно, вони бажають зберегти свою ідентичність. Питання виживання та зростання Росії - це просування та освоєння Середньої Азії та Далекого Сходу. Однак, з часів Петра І імперія завзято намагається просуватись на захід, де їх цілі розбивалися через експансію українських еліт, а згодом їх домінування, нехай і в рамках мислення межами московських тобто імперських інтересів.

Отже, у найближчий політичний цикл Україна боротиметься (що знову?) за вибір з якою цивілізацією їй йти далі. Хоча він, цей вибір, жодним чином від нас вже не залежить.