Зростання напруги навколо російської агресивної політики у загальноєвропейському масштабі вимагає українців задуматись – чи дійсно ми належно реагуємо на загрози
Зростання напруги навколо російської агресивної політики у загальноєвропейському масштабі вимагає українців задуматись – чи дійсно ми належно реагуємо на загрози. Якщо ми - учасники війни, то маємо бути в авангарді жорсткого стримування Кремля. На жаль, часто реальність протилежна.
Чехія звинувачує сумновідомих російських агентів Петрова і Баширова у підривах складів зброї, яку продавали до України в 2014 році. Висилають дипломатів, зупиняють переговори про співпрацю у будівництві чеської АЕС та можливих поставок російської вакцини. Може це привід і нам врешті нормально розслідувати вибухи в Калинівці та Балаклії? Бо вже кільа роів пройшло, а чіткої версії ми так і не отримали.
Аналогічно і з висиланням дипломатів – цю практику держави Європи і США використовують вже кілька років, а Київ “проснувся” щойно у відповідь на затримання українського консула в Петербурзі. Добре, якщо він дійсно там займався диверсійно-розвідувальною роботою. А якщо ні, то що взагалі наш консул там робив?
Зрозуміло, що все вищезгадане- лише окремі пазли загальної політики “не злити ведмедя і мріяти про мир”. Днями в умовах посиленої загрози ескалації російсько-української війни відбулась зустріч Президента Зеленського у Парижі з лідерами Франції та Німеччини – Еммануелем Марконом та Ангелою Меркель. Та на жаль, принаймні озвучені Зеленським досягнення якось не надихають.
Насамперед – знову втрачається чудова можливість відмовитись від Нормандського формату та просити безпосередньо ввійти в переговорний процес США та Велику Британію. Натомість заявлено про підготовку чергового засідання "Нормандської четвірки", бажано за участі Путіна, де буде розглядатись питання реалізації Мінських домовленостей. Безглузде хапання за ці угоди включає повернення до подальшого обговорення рамкового документу так званих “кластерів” – покрокового виконання Мінських угод. Чи в когось залишається сумнів, що бачимо черговий спосіб запустити невигідний для Києва сценарій, який підтримають Париж з Берліном? Очевидно, що обіцяна Зеленським зустріч в Нормандському форматі або зірветься, або зведеться до спільного тиску Франції, Німеччини та Росії на Україну, аби Київ йшов на компроміс. Аж до неофіційних гарантів поступок у внутрішній політиці (аби повернути позиції медіа-імперії Мертвечука).
Натомість зовсім не озвучена найгарячіша проблема – перешкоджання мореплавству на Чорному та Азовському морях. Це коли Росія на півроку обмежила рух суден через Керченську протоку нібито через свої навчання. Тут не лише військова загроза – а й спроба економічної блокади українського Приазов’я. Вже й США чітко стали на український бік ( ми чули обуренням тимчасово повіреної США в ОБСЄ Кортні Остріан). А для Європи це питання, вочевидь, неактуальне.
Натомість прохання Зеленського до Макрона дати гарантії майбутнього вступу України до ЄС у якомусь світлому майбутньому – взагалі не на часі. І нічого крім приниження не дають. Нам потрібне озброєння. Дипломатична підтримка, санкційний тиск на Росію. А не звична примиренська риторика стурбованості та пусті заклики відвести війська. Чи не досить вже 7 років Нормандського блукання?
