Окремі проблемні питання порядку укладення трудового договору

    Працедавець є одним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вітчизняне законодавство гарантує вказаній особі різні за своєю суттю права, яким в свою чергу властивий майновий або особистий немайновий характер. Зокрема працедавець може вимагати від особи, що влаштовується на роботу, певні документи, перелік яких в свою чергу закріплений окремими законами (наприклад, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом й т. д.) Чи дозволяє чинне законодавство власнику або уповноваженому ним органу при укладенні безстрокового або строкового трудового договору витребувати відомості, які стосуються реєстрації місця перебування працівника? 

   Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують з приводу належного оформлення трудових правовідносин, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)). 

    Наймані працівники є одними з головних учасників трудових відносин.  Зокрема такі особи, працюючи за трудовим договором, водночас створюють ті чи інші блага, які, будучи за своєю сутністю майновими або немайновими, водночас приносять істотну користь не лише незалежній та правовій Україні, а й її нескоримому та працьовитому народу. 

     Трудове законодавство гарантує найманим працівникам правовий статус, що, будучи багатогранним, передбачає структурні елементи, одними з яких є різні за своєю суттю соціально-економічні права. Вищенаведені можливості, отримавши належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, повинні забезпечити усесторонню економічну свободу різних фізичних осіб, а також їх високоякісний розвиток, як вільних особистостей. 

    

    Одним з найвизначніших соціально-економічних прав є право на працю. Вказана юридична можливість отримала своє закріплення в окремих законах, а саме в ч. 1 ст. 43 Конституції України й в ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

    Вітчизняним законодавством передбачено складну та поетапну процедуру якісної реалізації згаданими учасниками трудових відносин вказаного права. Зокрема добропорядний громадян правової України, який бажає працювати, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, про що закріплено ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

   Однак не потрібно забувати про те, що вищенаведеній реалізації властиві відповідні особливості. Наприклад, національне законодавство містить в собі єдині вимоги про конкретні відомості, які особа, влаштовуючись на роботу, не зобов’язана надавати працедавцеві. Як це розуміти? 

      Оформляючи трудові відносини, працедавець не може вчиняти окремі дії, які не відповідають юридичним нормам, охопленим чинним законодавством, та моральним імперативам, загальновизнаним в громадянському суспільстві. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 25 КЗпП України при укладенні трудового договору власнику або уповноваженому ним органу не дозволено вимагати від особи, яка влаштовується на роботу, будь-які відомості, що в свою чергу стосуються реєстрації місця перебування такого працівника.