Як відомо, в правотворчій сфері окремі юридичні поняття ототожнюються. Наприклад, терміни «законодавство про працю» та «трудове законодавство» вживаються як однозначні, не тільки в теорії, а й на практиці трудового права. Виникає природне запитання - чи є правильним такий підхід?
Правове регулювання вищезазначеного питання відбувається за допомогою певних нормативно-правових актів. Під останніми в свою чергу треба розуміти:
1. Закони (наприклад, Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі – КЗпП України));
2. Підзаконні акти (наприклад, Наказ Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів» (надалі - Порядок)).
Крім того, вищевказані терміни можна відшукати у відповідних роз’ясненнях, які надані відповідними центральними органами державної виконавчої влади в частині тих питань, які прямо чи опосередковано пов’язані з трудовим правом. В даному випадку ми маємо на увазі, наприклад:
1. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2006р. № 270/06/187-06 (надалі – Лист-1);
2. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 22.11.2006р. № 309/13/133-06 (надалі – Лист-2).
Вітчизняними законодавством передбачено чітку відповідь на вищезадане запитання. Зокрема необхідно наголосити на тому, що термін «законодавство про працю» отримав своє закріплення в законах (наприклад, ч. 1 ст. 3 й ст. 4 КЗпП України), а також в підзаконних актах (наприклад, п. 7 Порядку).
Роз’яснення, які надані центральними органами державної виконавчої влади в частині питань, зміст яких в свою чергу прямо або опосередковано стосується трудового права, не передбачають істотної різниці між вказаними термінами. Наприклад, Листом-2 закріплено юридичне поняття «трудове законодавство», а Листом-1 - юридичне поняття «законодавство про працю».
На моє переконання, між юридичними термінами «трудове законодавство» та «законодавство про працю» недоцільно ставити знак юридичної рівності. Вказану точку зору я спробую підтвердити такими доводами.
По-перше, достатніми підставами можливого виникнення трудових відносин є певні життєві обставини. Під останніми в свою чергу треба розуміти не працю, не її процес, а інші юридичні фактори, наприклад, трудовий договір, контракт, рішення суду про поновлення працівника на роботі та ін.
По-друге, праця згідно зі своєю юридичною суттю є багатогранним явищем. Зокрема вона може виконуватися в різних формах, окремі з яких не потребують правового регулювання, наприклад, праця, яку особа здійснила на саму себе; праця, що особа виконала з метою надання допомоги своїм друзям та ін.
Враховуючи вищевказані доводи, можна дійти обґрунтованого висновку, що закріплення в КЗпП України, Порядку та інших нормативно-правових актах, а також роз’ясненнях, що надали центральні органи державної виконавчої влади, юридичного поняття «законодавство про працю» є недоцільним та невдалим. На мою думку, вищезазначена проблема підлягає невідкладному вирішенню. Тому враховуючи наведені судження, я пропоную вітчизняному законодавцеві в чинному законодавстві, зокрема ч. 1 ст. 3 й ст. 4 КЗпП України і п. 7 Порядку, та окремих роз’ясненнях відповідних органів державної влади, зокрема Листі-1, термін «законодавство про працю» замінити терміном «трудове законодавство».