Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
28.02.2023 15:40

Проблеми розвитку інновацій в Україні. Спадок та культурний аспект

Приватний підприємець

В статті мова йтиме про вплив культури населення та бізнесу на інноваційний розвиток країни, розкриті особливості історичного підґрунтя для її формування.

Україна - це країна з одним із найбільших інноваційних потенціалів, який може бути реалізованим у наступні два десятиліття. Для того, щоб сформувати чітку стратегію інноваційного розвитку країни необхідно визначитися з передумовами, які йому сприятимуть та існуючими обмеженнями. Передумови та обмеження завжди пов’язані між собою та лежать в одних площинах, якщо передумови до інноваційного розвитку вже давно відомі і підтверджені досвідом розвинених країн, то обмеження завжди індивідуальні і мають свої першопричини. 

Загальноприйнятою думкою являється те, що основні причини відсутності технологічного розвитку України лежать в фінансовій та законодавчій сферах, серед них виділяють:

1. Відсутність фінансування та інвестицій

2. Слабкий захист інтелектуальної власності

3. Відтік спеціалістів і утримання талантів

4. Бюрократія та корупція

5. Погана інфраструктура

6. Розрив освіти та кваліфікації

І дійсно, всі перелічені фактори значною мірою гальмують розвиток та впровадження інновацій в країні. Але всі вони не стільки причини, скільки результат більш глибинних процесів, які відбуваються в суспільстві. Для того, щоб ефективно справлятися з обмеженнями замало впроваджувати точечні рішення, необхідно шукати та ліквідовувати першопричину. 

На мою думку, першопричина відсутності інноваційного розвитку України лежить в сфері культури, формування якої має історичне підґрунтя.

Якщо проаналізувати технологічний розвиток України, то його можна розділити на чотири епохи:

1. Дорадянська (XIX - початок XX ст.)

2. Радянська ( 1917 - 1991 рр.)

3. Пострадянська (1991 - 2000 рр.)

4. Сучасна (2000 р. - донині) 

Ці епохи тісно пов’язані особливостями взаємодії наукового середовища, приватного бізнесу та держави. 

Дорадянську епоху можна охарактеризувати, як початок стрімкої індустріалізації України, яка відбувалася за рахунок інвестування внутрішнього і зовнішнього капіталу в освоєння ресурсної бази України. В цей момент стрімко почали будуватися машинобудівні підприємства та різноманітні промислові фабрики, розроблятися родовища корисних копалин, країна почала формувати свій індустріальний бренд. Незважаючи на певну технологічну і наукову централізацію Російської імперії, за рахунок потреби в високоосвічених спеціалістах на території країни почали створюватися потужні учбові заклади, такі як Харківський національний університет (1805 р.),  Національний університет «Львівська політехніка»  (1816 р.), Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (1865 р.), Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (1896 р.), та заводське відділення Катеринославського вищого гірничого училища (1899 р.), яке в майбутньому стане Національною металургійною академією України. Ці заклади були збудовані здебільшого на меценатські пожертви та місцеві податки. Дійсно, всі вони молодші за Петербурзьку академію наук, але, враховуючи безпосередню близькість до тогочасного бізнесу, швидко стали передовими науковими осередками, де формувалися нові наукові школи з прикладними знаннями. Ця епоха дала поштовх розвитку української науки в сфері матеріалознавства, інженерії, геології та багатьох інших. Тож можна стверджувати, що зародження української інноваційної діяльності почалося з університетської науки, яка була тісно пов’язана з потребами тогочасного бізнесу. 

Радянська епоха відзначилася різким переходом до планової економіки, що прямим чином вплинуло на розвиток науки. Індустріалізація України набула ще більшого масштабу, в її основі лежали ідеї фордизму, що були підлаштовані під тогочасну ідеологію комуністичної партії. Наука отримала необмежене фінансування, була створена досить вдала інфраструктура для розвитку та впровадження інновацій.  Рольові моделі інженера та науковця були надзвичайно популярні серед населення і стимулювали його до інноваційної діяльності. Ключовим недоліком стратегії інноваційного розвитку Радянського союзу було спрямування науки на досягнення в першу чергу політичних цілей, а не підвищення добробуту населення. Основні тематики були направлені на нарощування військового, економічного та людського ресурсу країни, а не на покращення життя населення та задоволення його соціальних потреб. Зрештою централізація та пріоритетність ідеології перед прогресом призвели до занепаду цілих наукових галузей, таких як генетика, переслідування вчених і формування масивного прошарку спеціалістів, які отримували можливості для розвитку своїх напрямків не через прогресивність ідей, а через лояльність до режиму.  В цю епоху українська наука набула  колосальних можливостей для розвитку, але втратила зв’язок із основним споживачем результатів своєї діяльності - з ринком. 

Пострадянську епоху можна назвати початком занепаду українського технологічного розвитку. В його основі лежать економічні та соціальні процеси, що відбувалися в суспільстві в 90х роках ХХ століття. Неконтрольований перехід до ринкових відносин, високий рівень корупції та низька ділова грамотність пересічних громадян призвели до несправедливого розподілу спільного капіталу й зародили опортуністські погляди серед представників бізнесу та населення в цілому. В таких умовах наука, як галузь, що потребує фінансування, часу та права на помилку почала втрачати інерцію, науково-дослідні інститути, що входили до Національної академії наук України та інших академій наук зберегли своє існування але з мінімальним фінансуванням, проєктні інститути були швидко збанкрочені, викуплені в приватну власність, де продовжили діяльність як об’єкти нерухомості, а приватизовані експериментальні підприємства та цеха були ліквідовані, або перестали виконувати роль майданчиків для впровадження інновацій.  На суспільному й культурному рівні всі ці події призвели до того, що бізнес отримав у власність сучасні по тогочасним міркам підприємства без капіталовкладень, був орієнтований на прибуток і не бачив сенсу у технологічному розвитку, через низький рівень доходів рольові моделі інженера та науковця були знецінені суспільством, а проактивна частина населення, що мала відношення до науки емігрувала, змінила сферу діяльності або започаткувала власну справу, присвоївши наробки здобуті в державних науково - дослідних інститутах. 

Сучасна епоха відзначається зростанням інтересу до інновацій в Україні. З однієї сторони відсутність інноваційного розвитку підприємств, що сформувалися в потужні корпорації і почали втрачати свою конкурентоспроможність, призвела до потреби в нових технологічних рішеннях, а з іншої - накопичений капітал почав стимулювати інвесторів, натхненних прикладами закордонних стартапів-єдинорогів, до пошуку нових сучасних і технологічних ніш. Але різниця в культурних особливостях та системах цінностей представників бізнесу і діючого прошарку науковців не дозволили зробити ривок в фундаментальних галузях науки та впровадженні вітчизняних інноваційних рішень, призвівши до пошуку закордонних альтернатив та підміни поняття інновації в суспільстві, як такого. Інструменти, незначні покращення та трендові віяння сприймаються як інновації, не залишаючи місця для розвитку наукових розробок, на яких базуються інноваційні економіки розвинених країн. 

Взявши до уваги події всіх чотирьох епох, можна дійти висновку, що основна проблема інноваційного розвитку України лежить в культурній сфері, а саме:

1. Відсутність успішних вітчизняних рольових моделей венчурних підприємців, науковців та інноваторів.

2. Низька мотивація до фінансування наукових розробок бізнесом

3. Відсутність ефективних освітніх програм в сфері інновацій

4. Низький рівень підтримки новаторства

5. Відсутність чіткої інформаційної політики для населення щодо необхідності та перспектив розвитку інноваційної діяльності

Завершуючи, скажу, що жодні ресурси не можуть бути використані ефективно за умови відсутності культури їх використання, культура завжди йде попереду інструментів.

Тому розвиток інноваційної культури населення - це запорука розвитку інноваційної економіки країни. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи