Історія повторюється? Уроки для Польщі та України і всіх бажаючих

Історія повторюється у вигляді трагедії та у вигляді фарсу. Ця фраза спливає саме сьогодні.

Польща у перший день осені 1939 року стала жертвою агресії Гітлера, яку невдовзі підтримав Сталін. Невідомо, чи знали про секретні протоколи до пакту Молотова-Ріббентропа у Парижі та Лондоні, коли розпочинали «дивну війну» на Західному фронті 3 вересня. Війну, формат якої став вироком Варшаві. Польща трималася мужньо, однак практично не мала шансів. Тим паче з початком «золотої осені» від Сталіна. До речі, цей унікальний геополітичний кульбіт СРСР потребує додаткового осмислення, адже Радянська імперія розпочала війну як союзниця Гітлера, а завершила її у статусі головного переможця нацизму.

Ціна Другої світової досі не складена остаточно, а тисячі її солдатів (переважно радянських_ досі лишаються непохованими по-людськи. В Україні погано розуміють, чому польське суспільство настільки монолітне у сприйнятті Волинської трагедії. Відповідь проста – правда про трагічні події на Волині з’являлася на фоні розпаду режиму народної демократії Ярузельського, і вона зайшла дуже багатьом громадянам Польщі. Тому вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії не лише здійснюється на державному рівні, але і стало політичним тригером.

Чому польський Дональд Туск намагається слідом за міністром оборони країни Владиславом Косиняком-Камишем розіграти заяложену волинську карту, стверджуючи, що Україна не стане членом ЄС, якщо не вирішить цієї проблеми? Причина проста: наближаються президентські вибори у Польщі, на яких очолювана Туском «Громадянська коаліція» має непогані шанси завершити процес концентрації влади у власних руках. Уявили, як до цього ставляться у «ПіС», де є помітні проблеми з конкурентом для «коаліціанта» Рафала Тшасковського. Тоді легше розуміти ступінь напруги польської політики.

До речі, «Конфедерація» вже висунула Славоміра Ментцена кандидатом у президенти, і той почав робити резонансні заяви, зокрема, пообіцявши стріляти по мігрантах, які будуть намагатися перетнути білорусько-польський кордон. «Конфедерація» намагається осідлати власний успіх, який спирається багато в чому на публічно висипане українське зерно. Емпатія до українських біженців не може бути вічною, у Польщі українців все частіше сприймають як конкурентів на ринку праці.

Парадокс поточної ситуації полягає у тому, що доки Україна, владу якої критикують польські політики, продовжує боротися проти Росії, у Польщі можуть чубитися, сперечатися, проводити вибори. Україна воює і проведення виборів в умовах воєнного стану для неї є неможливим. Відверто кажучи, непростим виявилося і формування прагматичної політики щодо найближчого (географічно, але не ментально) стратегічного партнера. Не може у Польщі президент зателефонувати прем’єру з «цінними вказівками», немає там «системоутворюючих» олігархів, а діалог зі Сполученими Штатами також має відмінний від українського характер. Однак Польща провела власну роботу над помилками 85-річної давнини, не просто усвідомлюючи загрозу Кремля, але і дієво допомагаючи Україні давати їй відсіч.

Можна довго сперечатися, чи є російсько-українська війна Третьою Світовою, проте її масштаб очевидно є найбільшим після 1945 року. І Захід виявився не готовим до такого масштабу бойових дій. Перебудова промисловості на військові рейки потребує політичної волі та часу. Нагадаю, що західні політики є дуже залежними від результатів волевиявлення громадян і зараз, на відміну від 1939 року, суспільного запиту на Черчилля у країнах НАТО та ЄС немає. Зверніть увагу, наскільки резонансними стають оцінки генерала, колишнього керівника Військового комітету НАТО Петра Павла, який зараз працює президентом Чехії. Це дуже показова ситуація.

Україна далеко не ідеальна країна, і Росія сподівалася на бліцкриг, розраховуючи використати наші проблеми. Проте Україна вистояла попри загальну західну думку «Вона розвалиться», вистояла, продемонструвавши рішучість її громадян не лише помирати «за Україну», але і вбивати ворогів заради її майбутнього. Далеко не всім сусідам України подобається, що у лавах Сил оборони України зараз понад мільйон службовців, проте це вимога часу для ефективного протистояння Росії.

Російсько-українська війна змінює світ, який повинен створити колективну відповідь на агресію Кремля. Без демонтажу Росії, щонайменше без ліквідації злочинної кремлівської надбудови, без масштабної депутітінізації говорити про якийсь спокій навіть в разі припинення бойових дій проти України буде самообманом.