Законом №314-VII з 1 вересня 2014 року вводиться кримінальна відповідальність для юридичних осіб. Про плюси й мінуси цього закону вже багато казали - тепер настав час втілювати його норми в життя...
Як часто буває, глобальні потрясіння не заявляють про себе на кожному розі, принаймні, відразу. Так і назва Закону України № 314-VII від 23 травня 2013 р. аж ніяк не свідчить, що Кримінальний кодекс України очікують кардинальні зміни (навіть не зважаючи на наявність у назві закону слова «відповідальність»). Нагадаємо, що законопроект № 2990 був зареєстрований у парламенті 14 травня 2013 р. з традиційним бюрократичним формулюванням — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Втім, у дужках було заявлено, що законодавчі новації спрямовані на виконання Плану дій по лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Назва назвою, але швидкість прийняття законопроекту (для позитивного голосування 301 депутата знадобилося всього 9 днів) вже змусила задуматися багатьох юристів.
Отже, 18 червня 2013 р. Закон №314-VII був підписаний Президентом України, та й передумов до накладання вето не було. Справа в тому, що вже наступного дня після реєстрації законопроекту в парламенті (тобто 15 травня поточного року) Європейська комісія, відзначивши правильність певних вчинків української влади (законопроект № 2990 належав до їх числа), прийняла проект рішення Ради Європейського Союзу про підписання Угоди про асоціацію з Україною. Чи буде підписана Угода, ще достеменно не відомо, але з 1 вересня 2014 р. національний бізнес гарантовано отримує свою «фірмову» відповідальність. Ось тільки чому ввели саме кримінальну відповідальність?
Формальним приводом прийняття ЗП № 2990 як закону були все ті ж рекомендації (зокрема Групи держав проти корупції — GRECO) і міжнародні договори (Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму), на які посилалися і в Пояснювальній записці до аналогічного законопроекту №2032 від 17 січня 2013 р. Але жоден із перерахованих документів не містить вимоги застосування до юридичних осіб заходів саме кримінальної відповідальності! В тексті міжнародно-правових актів вказано, що прийняття передбачених законодавчих заходів може здійснюватися державою-учасником «згідно з основоположними принципами своєї правової системи» і «з урахуванням її принципів права», а сама відповідальність цілком може бути, ... наприклад, адміністративною. Українські ж парламентарі порахували, що якщо вже відповідати, то, як кажуть, по повній програмі.
Звернемося ж до КК і проаналізуємо, а за що, власне, каратимуть вітчизняні фірми.
Отже, новою ст. 96-3 КК пропонується притягати до кримінальної відповідальності юридичних осіб за вчинення уповноваженою особою:
- від імені й у інтересах юридичної особи таких злочинів: легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК); використання коштів, отриманих від незаконного обігу наркотичних засобів (ст. 306 КК); підкуп службової особи юридичної особи приватного права (ст. 368-3 КК); підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4 КК); пропозиція чи надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК), зловживання впливом (ст. 369-2 КК);
- від імені юридичної особи: терористичного акту (ст. 258 КК); залучення у вчинення теракту (ст. 258-1 КК); публічних закликів до вчинення теракту (ст. 258-2 КК); створення терористичної групи чи організації (ст. 258-3 КК); посібництво в скоєнні теракту (ст. 258-4 КК); фінансування тероризму (ст. 258 КК).
Під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти посадових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які, згідно з законом або із статутними документами юридичної особи, або згідно з договором, мають право діяти від імені такої юридичної особи. Наскільки ж серйозно недбалий керівник (засновник) може «підставити» не лише себе, але й своїх контрагентів, не кажучи про найманих працівників? Річ у тому, що покарання для юросіб передбачені досить жорстокі. Крім цілком логічних штраф» й конфіскації майна, можлива ліквідація фірми з усіма наслідками.
В свою чергу розмір штрафу (ст. 96-7 КК) залежить від тяжкості вчиненого уповноваженою особою злочину: за злочин невеликої тяжкості — від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за особливо тяжкий злочин — покарання до сімдесяти п'яти тисяч НМДГ. Як бачимо, якщо з нижньою межею відповідальності (штраф у розмірі 85 000 грн.) може впоратися практично будь-яка юридична особа, то відповідальність із застосуванням санкції у вигляді максимально можливого штрафу (1 275 000 грн.) стане фатальною для кожного другого підприємства України. Втім, депутати не посоромилися ввести в КК деякі риси європейського гуманізму й визначили, що з урахуванням майнового стану юридичної особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами на строк до трьох років.
Конфіскація ж майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна юридичної особи й застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи. Але до ліквідації справа, швидше за все, буде доходити у виняткових випадках (цей захід застосовується судом лише при вчиненні уповноваженою особою будь-якого із злочинів, пов'язаних із тероризмом). В українських реаліях звинувачення директора будь-якого підприємства в тероризмі має вкрай сумнівний вигляд. До того ж ліквідація не застосовуватиметься до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави. Та незважаючи на гіпотетичну можливість таких кримінальних наслідків, як ліквідація, відзначимо дуже серйозний недолік Закону № 314. Нормативно-правовий акт не містить ні найменшого натяку, яким чином мають виконуватися (завершуватися, припинятися) укладені таким підприємством договори або відбуватися розрахунки з його кредиторами. Не зовсім зрозуміло, як реагувати тим власникам підприємств, які купили (або поглинули іншим шляхом) певну юридичну особу, але потім «раптом» з'ясувалося, що колишній директор цього ж підприємства звинувачується, скажімо, у відмиванні грошей, отриманих злочинним шляхом. Загроза штрафу для такого підприємства також буде дуже реальною, але ж у підприємства вже буде інший власник! Чому він має відповідати за колишніх найманих працівників? Припускаємо, що корпоративні юристи відтепер повинні взяти цей нюанс на замітку і з часу набуття законом чинності передбачати в договорах положення «про вплив на виконання договору факту відкриття проти юрособи кримінальної справи». Це, звичайно, звучить дещо гротескно, але такі положення, ймовірно, слід включати в той же розділ договору, в якому йдеться про форс-мажорні обставини (будь-який інший розділ господарського договору просто не спадає на думку).
Що стосується розрахунків із бюджетом і фондами, а також виплати заробітної плати працівникам, які вивільнюються, то деякі колеги-юристи передчасно заявляють про можливі проблеми. Наприклад, частина 2 ст. 96-9 КК — це класична відсилочна норма й звучить наступним чином: «Ліквідація юридичної особи здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
У названому законі під ситуацію з ліквідацією підпадають статті 36 і 38 — «Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації» і «Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, не пов'язаного з банкрутством юридичної особи». Максимально точно під ліквідацію підприємства в його кримінальному аспекті ці статті поки не підходять, але ми впевнені, що зміни в одну з цих статей відбудуться в найближчі півроку. Але і в тій, і в іншій статті є чітка вказівка: «У реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії, уповноважена ним особа або ліквідатор письмово зазначають та підтверджують своїм особистим підписом, що ними вчинено всі передбачені законодавством дії по порядку припинення юридичної особи, включаючи завершення розрахунків з кредиторами (у тому числі зі сплати податків, зборів, єдиного внеску тощо)». Таким чином відзначимо, що конфісковуватиметься лише те майно, яке залишиться після задоволення інтересів кредиторів і найманих працівників. Втім, засновникам і самим працівникам така втіха буде здаватися досить слабкою.
