"Win-Win стратегія" у громадському секторі за кордоном. Реальна чи ні?

Не буду дублювати оди про працелюбність, величезний інтелектуальний ресурс і шалену стресостійкість, не буду нагадувати і про присутню «оскому» від «наших земляків» у пересічного європейця. Головне, - це про нас знають і за нами спостерігають.

Війна ще триває, проте безпрецедентне вікно можливостей, яке було відкрите з самого початку, уже починає закриватися.

То, хто ми в інформаційному полі без теми «війна»? І що заважає українським ГО за кордоном бути трендсеттерами політичної і бізнес арени?

Що перше кидається в очі, це не закріплена «Win-Win стратегія» відносин, ні по горизонталі з іншими ГО, ні по вертикалі з міжнародними організаціями (донорами) чи бізнесом.

Уявіть, що в Україні з’являється іспанська громадська організація, яка просить кошти на відкриття школи для іспанців за рахунок податків українців. Нонсенс. Проте, коли просять ресурси українські закордонні ГО в інших держав, це виглядає цілком нормально. Інша справа, якщо говорити про інтеграцію дітей в нове для них суспільство, про навчання іспанських педагогів навичок комунікації з дітьми, які пережили війну. Тут уже про злагодження міжнаціональних бар’єрів взаємодії і про превентивні міри соціальної напруги, тобто звучить: «Ми можемо якісно і професійно зробити вашу роботу за ваші гроші».

Аналогічно в комунікації з бізнесом,  «дайте, тому що…», - не спрацює, а от: «Ми знаємо, куди направити ваші гроші, щоб вони вам принесли більші гроші», - так.

За словами бізнес-коуча Юлії Дідур, бізнес, який не реалізує жодну із Цілей сталого розвитку, у сучасному фінансовому світі сприймається як «варвар». Для таких організацій закрита дорога до «великих грошей» і можливість виходу на біржу. Співпраця з ГО, якраз і є тим «ключиком», що розширює можливості. І в цьому тандемі знову про якість і професійність ГО, яка має надати продукт (проєкт), узгодити питання з органами влади і підготувати потрібну звітність. Завдання громадської організації – не «давити на жалість/корпоративні соціальні обов’язки/благородну місію», а показати, як вона може підсилити бізнес.

Микола Смолінський, президент CEASC, сказав потужну фразу, яка заставляє задуматися:  «Інвестори в світі не інвестують в ідеї, вони інвестують в людей, в команду. Ідея нічого не коштує, коштує ступінь її реалізації». Можливо, «Homo homini lupus»/«людина людині вовк», у нас так міцно прошите в підкірці, що кожен потенційний партнер сприймається через призму конкурента, чи «поживи», і нам ще потрібно пройти необхідну «трансформацію». Але, нам точно треба «самоперепрошитися» і нарешті усвідомити, що цінність не в ідеях (щосекунди їх народжується мільйони), що людина в команді – це не лише функція, що «споживацький інстинкт» - це рудимент відсталого світу, і що підсилюючи свого партнера ми таки робимо сильнішими самих себе.
 

Довідково:

1. Трендсеттер, слово англійського походження, складається з двох частин: «trend» – тенденція, і «set» – встановлювати, задавати напрямок.

2. Цитати Юлії Дідур та Миколи Смолінського взяті з онлайн форуму «Українські громадські організації за кордоном: трансформація від «нам потрібно» до «ми можемо»», організованого Асоціацією українців за кордоном