Фейконув? За ґрати!

Про те, як точку зору визначає місце сидіння.

Нещодавно міністр культури Володимир Бородянський заявив, що в Україні потрібно запровадити кримінальну відповідальність за свідоме спотворення громадської думки засобами масової інформації. Алілуя! Нарешті!

З одного боку, звичайно, дивно чути таку заяву від представника «нової влади», яка не гидувала використовувати маніпулятивні методи в передвиборчій гонитві. Та, з іншого боку, в такому кроці добре простежується уже знайомий нам алгоритм: закинути інформацію — подивитися на реакцію — підкоригувати публічне повідомлення — ухвалити вигідне для себе рішення у менш публічному форматі. Та може бути й інша причина — елементарний превентивний захід. Як-то кажуть, із мечем прийдеш — від меча і загинеш… Ліпше перестрахуватися.

Абстрагувавшись від політики, все ж варто зазначити, що ініціатива не нова, та все ж актуальна.

Сам феномен фейкових новин широко обговорюють іще з листопада 2016 року. І тоді обговорювали його не як ноу-хау, а як реальну політичну технологію президентських виборів у США. Папа Римський Франциск назвав дезінформацію у пресі «найгіршою шкодою, якої можуть завдати ЗМІ».

У світі існує три рівні протидії фейкам:

- на рівні державного регулювання;

- на рівні інформаційно-комунікаційних кампаній;

- на рівні медійної грамотності споживачів контенту.

Цікавий приклад боротьби з фейками в Італії. Там будь-хто, хто побачить, на його думку, фейк, може подати заяву на веб-сайт поштової поліції. Скаргу проаналізує спеціальна програма, визначить джерело новини і встановить, правдива інформація чи ні.

Уряд Італії започаткував таку ініціативу проти фейків майже через рік після того, як тисячі італійців на чолі з президенткою Палати депутатів Лаурою Болдріні (Laura Boldrini) підписали петицію проти фальшивих новин.

Та найпопулярнішими покараннями все ж є штрафи. Згадаймо Німеччину, яка ще 2017 року схвалила введення штрафів на суму до 53 млн доларів для провайдерів, які після скарг користувачів не видаляють фейкові новини.

В Україні ініціатива боротьби проти фейків теж була. У березні цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроект №10139 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у засобах масової інформації». У документі пропонували доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею, запровадивши кримінальну відповідальність за поширення у ЗМІ та мережі Інтернет недостовірних відомостей, які ганьблять честь і гідність інших людей. Штрафи були передбачені суттєві — аж до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо таке «свідоме дезінформування» йшло під час виборчого процесу стосовно кандидатів у депутати, членів партій і кандидатів на посаду Президента України.

Тоді законопроект викликав цілий шквал емоцій. Його навіть прирівнювали до законопроектів Партії регіонів та називали дикунством. Правозахисні та медійні організації в один голос говорили про інструменти цензури і тиску на незалежні медіа, адже навіть сама загроза (!) бути притягнутим до кримінальної відповідальності створює «охолоджувальний ефект» та заважає активному поширенню інформації. А ще говорили, що це передусім буде вигідно Росії…

Тепер інша ситуація. З Росією, як ми вже знаємо, потрібно домовлятися… та й страшніший не зовнішній ворог, а той, що всередині країни, тож будьмо на сторожі, тим паче скоро місцеві вибори. Отримавши такі першокласні «майстер-класи» на президентських та парламентських виборах, тільки ліниві не захочуть їх перевірити на практиці.

29 серпня законопроект №10139 було відкликано. І от сьогодні — «з чистого аркуша» — міністр культури говорить про таку нагальну потребу, як введення кримінальної відповідальності, адже «…маніпуляції, створення та управління ботофермами, поширення фейків та спотворення інформації — викривляють суспільну думку…».

Да невже? А це точно не фейк?