блоги

Суперечки навколо змін до Конституції все більше нагадують діалог глухого з німим. Найбільше бентежить, що сперечаються ті, хто не читав текст запропонованих змін. А якщо й читали - то не до кінця, або ж не зрозуміли.

Реформу децентралізації одні бачать як спробу приховати змову з Путім щодо "особливого статусу Донбасу", зраду інтересів України на користь зовнішніх агентів-контролерів, спробу протягти зміни до Конституції під час фактично воєнного стану - та ще й без референдуму! Інші кажуть, що реформа дасть поштовх до розвитку усіх куточків України, а Путін буде дуже незадоволений в разі її ухвалення. 

Розбираємо та спростовуємо кілька міфів, пов'язаних зі змінами до Конституції в частині децентралізації.

1) "ДНР" та "ЛНР" отримають особливий статус.

Немає в проекті змін ніяких "особливих статусів ДНР-ЛНР". Ось що там написано: "Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом" (пункт 18 розділу XV). Особливий статус, відповідно до запропонованих змін матиме лише місто Київ, як столиця України (частина 16 статті 92).

Особливості місцевого самоврядування не дадуть шансу наділити окремі райони Донбасу надмірними повноваженнями, які будуть порушувати Конституцію України. Тому що самоврядування може діяти лише в рамках Конституції та законів України. Про це говорить частина 1 статті 140 в новій редакції: "Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування шляхом самостійного регулювання суспільних справ місцевого значення та управління ними в межах Конституції і законів України". Тому, ми не побачимо, наприклад, права вето у районів Донбасу на будь-які внутрішні чи зовнішні питання розвитку держави.

Які саме потрібні особливості місцевого самоврядування в східних районах? 

Перш за все, це гарантія контролю з боку представників держави за дотриманням Конституції і Законів України. Чим ближче знаходиться громада до лінії розмежування - тим більше повноважень має бути у префекта. Наприклад, обов'язок погоджувати усі акти, що ухвалюються органами місцевого самоврядування. А в окремих громадах - повністю виконувати функції місцевого самоврядування, як зараз це роблять військово-цивільні адміністрації. Насамкінець, в законі варто визнати, що існують території, де держава тимчасово не може здійснювати ніякий контроль - там, де панують російсько-терористичні банди. 

Це норми здорового глузду, які дозволять державі ефективно діяти в ситуації що склалася. Ці, або будь-які інші, особливості місцевого самоврядування буде затверджувати Верховна Рада окремим законом, в проекті змін до Конституції ніяких загрозливих деталей не міститься.

2) Потрібно провести референдум щодо змін до Конституції в частині децентралізації.

Це може говорити лише той, хто не читав чинний закон "Про Всеукраїнський референдум" - прийнятий за часи Януковича. Він, фактично, обмежує право агітувати за чи проти питань винесених на референдум будь-кому, крім групи-ініціатора референдума. Відповідно до чинного закону, угода на розміщення агітаційних матеріалів у ЗМІ може укладатися лише з ініціативною групою. 

Політичні партії та громадські організації не мають можливості здійснювати офіційне спостереження. Офіційні спостерігачі зможуть бути лише двох типів: спостерігачі від ініціативної групи - суб’єкту референдуму та міжнародні спостерігачі. 

Як громадяни здійснять усвідомлений вибір, якщо отримуватимуть виключно однобоку інформацію та ще й не матимуть змоги пересвічитися в чесності волевиявлення?

3) Децентралізація не потрібна зараз. Можна почекати.

Від останньої спроби передати ресурси і повноваження на місця, яку намагався здійснити Роман Безсмертний, пройшло 10 років. Тоді, у 2005 році, про адміністративно-територіальну реформу заговорили завдяки Помаранчевій революції.

Після Революції гідності вікно можливостей здійснити адміністративно-територіальну реформу знову відкрилося. Експертне середовище скористалося шансом і запропонувало Уряду і Верховній Раді пакет пропозицій для реформи.

Децентралізація - основа для багатьох реформ, яка змусить місцеву владу бути більш відповідальною й дасть поштовх і ресурси для розвитку міст, містечок та сіл. Зокрема, більше не доведеться віддавати податки у Київ і чекати подачок "зверху": місцева влада левову частку податків залишатиме в громаді. А отже, місцева влада буде зацікавлена у інвестиціях, розвитку підприємництва - що сворює робочі місця; у благоустрої - що збільшує потік туристів. Тому що підприємства і туристи - це живі гроші для садочків, шкіл, лікарень та доріг.

Чи готові ми чекати третього Майдану, якщо відкладемо реформу зараз? 

4) Під час війни не можна змінювати Конституцію.

Справді, не можна, якщо запроваджено воєнний стан. Але воєнного стану в Україні немає. Як немає трудової повинності, комендантської години, обмежень прав і свобод людини, відчуження майна на користь держави, заборони мирних зібрань, заборони діяльності партій та інших неприємних особливостей воєнного стану, які за потреби дозволяє встановлювати Закон про правовий режим воєнного стану. Можна сперечатися, звісно, але навіть потреби для цих обмежень наразі немає. 

Разом з тим, на сході України триває збройний конфлікт з агресором. На момент його завершення Україна має шанс бути розвинутою, конкурентоспроможною державою. Якщо не внести зміни до Конституції, віз стоятиме там, де стоїть уже 24 роки незалежності. 

Прийшов час змінюватися. Вигоди держави та суспільства від децентралізації - якою вона записана у змінах до Конституції - очевидні. Їх не можна заперечити. Натомість, за суперечеками про міфи, що виросли навколо конституційого законопроекту, можна втратити вікно можливостей: бо політична воля до системних перемін в українських можновладців просинається нечасто. Сподіваюсь, депутати у понеділок зважатимуть на вигоди для України та її мешканців, а не на забаганки Путіна, своїх партійних вождів чи будь-кого з-поза меж України. І проголосують за реформу децентралізації.