Як я перейшов на українську. Лайфхаки та корисні звички

Українська мова – це твій соціальний внесок у збереження нашої незалежності.

Значення української мови багатьма з нас було недооцінено до 2014 року. Так історично склалося, що більшість мешканців Дніпропетровщини, були здебільш російськомовними і до мовного питання ставились достатньо демократично.  

Та у 2014 розпочалася російська збройна агресія проти нашої країни. І власне тоді, майже на рівні підсвідомості, усе російське почало перетворюватися на подразник. А після 24 лютого 2022 р. усе російське стало відверто ворожим. Це був дуже  емоційний сплеск, час глобальних внутрішніх змін. Переусвідомлення світогляду, цінностей, звичок тощо. І головним чинником до самоідентифікації себе як українця, для мене стала саме українська мова.  

Основна мета – українська має стати повсякденною 

Зараз перейти на російську для мене настільки нетипово, як нетипово було у 2014 перейти на українську.

Й україномовних більшає! Згідно з останніми дослідженнями, 42% українців почали спілкуватися українською більше, а 14% повністю перейшли на українську після повномасштабного вторгнення Росії. Навіть у великих містах, таких як Дніпро, нині чуємо державну мову скрізь, а не тільки у сфері послуг. 

Лагідна українізація. З чого я розпочинав: 

- Перевів власні соцмережі на україномовний контент; 

- Почав практикувати розмовну українську з сім’єю та друзями; 

- У бізнес-чатах, ділових листуваннях з колегами та колективом намагаюсь використовувати лише державну мову.

- Перейшовши на українську практично у всіх сферах життя, я був приємно здивований тим, наскільки позитивно зреагувало на це оточення.

Так, у колективних листуваннях колеги підхопили цей тренд. І з часом більшість наших чатів (без жодного примусу)  стали україномовними. 

Контент державною в соцмережах, спонукав людей до діалогу в коментарях відповідно українською. 

З’явилася цікава та корисна тенденція. Моя комунікація українською стала поштовхом для інших українізуватися. А сама мова згодом перетворилась на повсякденну звичку, невіддільну частину мого сьогодення. 

Головне – не боятися помилок та осуду  

Та перехід на постійний вжиток української на початку все ж був досить морально важким. Найскладнішим було перебороти страх можливого негативу. 

Адже в Дніпрі – до повномасштабного вторгнення – комунікація українською подекуди сприймалася з певним осудом, як певний виклик чи то протест місцевому суспільству. 

Інша проблема – власні побоювання та очікування негативу через недосконалу мову та помилки під час спілкування. 

Власне це страхи практично кожного, хто свого часу свідомо переходив з російської на українську. Єдиний вихід – практика та  обов'язкове вдосконалення української мови.                                     

Варто просто видалити російську мову з власного життя.

Лайфхаки: 

- Моїм ключем до вільного спілкування стало видалення з телефону російської розкладки клавіатури. Так, у мене автоматично майже зникла можливість писати мовою агресора. 

- Вдома у побуті, з дружиною і дітьми здебільше вживаємо українську (максимально комфортне середовище аби практикувати). Бувають смішні моменти, коли проскакує дратуюче вуха російське слівце, – дружина питає – де загубив свою українську? Іду шукати))

- Користуюся цифровими додатками з вивчення мови, аби опанувати граматику. Та перевіряю написане сервісами на кшталт Ukr-mova чи Languagetool для виправлення помилок. 

- Дивлюся дубльовані українською фільми та серіали на українізованих сервісах і платформах (максимально дистанцююсь від російських дубляжів).

- Слухаю українських виконавців, на радіо хвилях налаштовуюсь або на українські інформаційні або ті, де звучить наша солов'їна  (російськомовні вже у минулому). 

Власне саме так поступово українська стала для мене звичною, зручною, а головне рідною. 

Адже мова зараз, під час війни, – це соціальний внесок кожного з нас у збереження нашої незалежності. Це також зброя, якою варто користуватися. 

Слава Україні!