home-icon
Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
19.03.2025 15:40

Закон пише долю народження: чия дитина?

Аналізую юридичні аспекти визначення батьківства в Україні та світі, порівнюючи шлюбну презумпцію, добровільне визнання, судові процеси й репродуктивні технології.

Походження дитини — це не просто рядок у свідоцтві чи формальність для держави. Це павутина, сплетена з законів, емоцій і людських доль, що тягнеться через кордони й час. Як адвокатка, я бачила, як ці нитки рвуться, плутаються чи міцніють у руках правосуддя.

Сьогодні я хочу розповісти, як Україна та світ визначають, хто наші батьки — від шлюбу до пробірок, від судових зал до міжнародних угод. І запитати: чи справді закон усе враховує, коли пише наші історії?

Народжені в шлюбі: презумпція чи пастка?

Усе починається з простого: якщо дитина народилася в шлюбі, чоловік дружини — її батько. Стаття 122 Сімейного кодексу України не залишає місця для сумнівів.

Ця презумпція — спадщина римського права, де шлюб вважався фундаментом сім’ї. У Франції, наприклад, Кодекс Наполеона досі тримає цю традицію: pater est quem nuptiae demonstrant — батько той, кого вказує шлюб. В Україні це працює так само: народження реєструється, і чоловік автоматично вписується в актовому записі.

Та чи завжди це справедливо? Уявіть: подружжя давно розійшлося, але шлюб не розірвано. Дитина народжується від іншого, а закон каже: чоловік із печаткою в паспорті — батько.

У США, скажімо, в Каліфорнії, суди давно дозволяють оскаржувати таку презумпцію через ДНК-тести без зайвих бюрократичних кіл. У нас же потрібен позов, докази, час. Я бачила, як одна жінка роками судилася, щоб виправити цей “автоматизм”. Її чоловік, давно чужий, був записаний батьком, а справжній — чекав за дверима суду.

Може, нам варто повчитися у світу й додати гнучкості?

Заява поза шлюбом: свобода чи ризик?

Коли шлюбу немає, закон пропонує інший шлях: спільна заява чоловіка й жінки. Стаття 126 Сімейного кодексу дозволяє двом людям сказати: “Ця дитина — наша”. Це просто, швидко й навіть зворушливо.

У Швеції, до речі, таке визнання батьківства — одна з найпоширеніших процедур: там понад 40% дітей народжуються поза шлюбом, і держава підтримує добровільність. В Україні це теж працює, але з нюансом: якщо чоловік знав, що не є біологічним батьком, оскаржити своє рішення він не зможе.

Ця норма — як двосічний меч. З одного боку, вона захищає дитину від нестабільності. З іншого — чи не занадто сувора вона до людини, яка могла помилитися?

У Великобританії, наприклад, суди дозволяють переглядати такі заяви, якщо є докази обману чи тиску. У нас же закон невблаганний: сказав “так” — тримай слово.

Я пам’ятаю клієнтку, чий партнер визнав дитину, а потім зник. Вона питала: “Чому я не можу це змінити?”. І я не мала відповіді, крім букви закону.

Суд як голос правди: справедливість із ціною

Коли згоди немає, настає час суду. Стаття 128 Сімейного кодексу дає шанс довести чи спростувати батьківство. Це арена, де важить усе: свідчення, документи, генетичні експертизи.

У Німеччині, наприклад, суди щороку розглядають тисячі таких справ, і ДНК-тестування там — стандартна процедура, що покривається державою за певних умов. В Україні ж це приватна справа, і коштує вона недешево — від 5 до 10 тисяч гривень.

Я пам’ятаю одну справу: чоловік хотів визнати доньку, яку виховував із народження, але мати заперечувала. Суд тривав рік, і перемога була гіркою — дитина вже звикла жити без нього.

Закон захищає права, але не завжди почуття.

Репродуктивні технології: межа між наукою й законом

Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) — це поле, де закон намагається наздогнати прогрес. Стаття 123 Сімейного кодексу чітка: якщо чоловік дав згоду на ДРТ, він — батько дитини дружини.

Якщо ембріон від подружжя перенесли іншій жінці — вони батьки. У світі це теж поширено: в Ізраїлі сурогатне материнство регулюється законом із 1996 року, а в Індії до 2021 року воно було цілою індустрією, поки не ввели жорсткі обмеження.

Та проблеми є всюди. В Україні чоловік, який дав згоду, не може оскаржити батьківство, навіть якщо передумав. У США суди штату Нью-Йорк дозволяють такі спори, якщо є “зміна обставин”.

Я бачила пару, де чоловік підписав згоду на ДРТ, а потім пішов із сім’ї до народження дитини. Жінка залишилася з малюком і його прізвищем — і жодного виходу.

Реєстрація: папери, що говорять за нас

Реєстрація народження — це момент істини. Частина третя статті 144 Сімейного кодексу і Правила державної реєстрації актів цивільного стану вимагають чіткості.

Одного разу я допомагала парі, яка через помилку в довідці переоформлювала документи три місяці. Дитина вже сміялася, а її походження ще “висіло” в бюрократичному лімбі.

Де ховається справедливість? Проблеми й рішення

Закон пропонує три шляхи: шлюб, згода, суд. ДРТ — четвертий, особливий. Але чи ідеальні вони?

Що робити?

  • Спростити реєстрацію через цифровізацію.
  • Додати гнучкості в ДРТ, щоб переглядати згоду за виняткових обставин.
  • Чітко прописати права сурогатних матерів.
  • Зробити суд швидшим і доступнішим, як у Канаді, де “інтереси дитини” — не просто слова.

Закриваючи кодекс, я думаю про тих, хто приходив до мене, хто вже консультувався з подібних питань.

Походження — це не лише закон чи кров. Це про те, хто ми є в очах світу й себе самих. Україна вчиться, світ підказує, а я вірю: ми можемо знайти баланс.

Бо чиї ми діти — це питання, на яке відповідаємо не лише ми з кодексом, а й життя.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи