Зеленський на ринку: (не)новий формат відповідей на неприємні запитання

Прес-марафон на маркеті їжі, на перший погляд, – новий сучасний формат прес-конференції, такий собі символ демократії нової влади: «Почую всіх і кожного». Принаймні так її «продала» команда Зеленського. Проте, окрім, власне, локації, цей формат нічим не відрізняється від добре спланованого, продуманого і прорахованого спілкування з журналістами, який неодноразово використовувався у комунікаціях. Давайте розберемося, навіщо президент обрав саме такий формат «дробової» зустрічі з пресою.

Ілюзія спілкування весь день

Президент виділив цілий день у своєму щільному графіку на спілкування з журналістами. Звучить круто. З ранку до вечора він має тримати удар проти складних каверзних питань. Начебто.

Проте давайте розберемо формат. Групи журналістів по 7-10 осіб змінюються щопівгодини. З цих 30 хвилин 7 хвилин оператори встановлюють камери і підключають звук. Ще 7 хвилин Володимир Зеленський вітається і жартує, що він вміє найкраще. Це вже половина часу. Тобто на одне запитання-відповідь залишається пара хвилин. Одну хвилину журналіст ставить запитання – одну хвилину відповідає президент. 

В чому смисл? Мінімум шансів сказати щось зайве. Жодного шансу отримати додаткове, уточнююче питання.

«Карусель» журналістів

Цей формат – не лише «пожирач» часу. Дроблення на групи ізолює пресу один від одного, створює десяток окремих міні-прес-конференцій. Проте кожен журналіст хоче поставити своє найважливіше питання і почути на нього відповідь тут і зараз. А значить плюс-мінус те саме питання звучатиме 3-5-10 разів.

Адженду журналістів легко передбачити. Формула Штайнмайера, розведення військ, скандал із Трампом, стосунки із ЄС, ФОПи, Порошенко. Розуміючи основні акценти, команда Зеленського спрогнозувала питання та прописала відповіді на них. Президент підготовлений. Він має змогу не просто проговорити свої найважливіші меседжі на цю тему, а й зробити це 3-5-10 разів, для кожного видання чи телеканалу окремо.

Камерність спілкування

Група з 10 людей – це не про можливість поставити питання для кожного. Це про можливість контролювати кожного з присутніх та утримувати фокус їх уваги. Володимир Зеленський – чудовий шоумен, який роками «заряджав» багатотисячні зали. Але він і його команда прекрасно розуміють, що журналісти – це непроста публіка. Та й сам Зеленський в образі президента тримається значно менш впевнено, ніж в образі артиста. Тож обрана камерність – не про демократію, а про відчуття головою держави контролю ситуації.

З іншого боку – журналісти. Коли їх декілька сотень, вони сила. Коли їх десяток проти найвпливовішої людини у країні, оточеної численною командою, стає вже трохи ніяково.  Виникає відчуття слабкості, погляду знизу догори. З цим відчуттям президенту теж можна трохи пограти. Запропонувати журналістам чаю та кави, круасани і тістечка. Усміхнутися, пожартувати, подивитися в очі кожному. І ось ви вже друзі. А друзів запитують про складне з великою обережністю.

Команда Зеленського не вигадала новий формат прес-конференції. Вона зібрала ключові постулати комунікацій і психології та загорнула їх у красиву обгортку відкритості та демократії. При цьому кожна зі сторін отримала все, що хотіла: Win-Win.