Кримський блок-пост "русского мира"

На сьогоднішній день, не дивлячись на протести України та світової спільноти, в окупованому Криму починає складатися доволі небезпечна ситуація. Справа в тому, що своїми діями Російська Федерація фактично перетворює півострів на військову базу, а також цілеспрямовано впливає на етнічний склад населення, проводячи відверто асиміляційну політику.

            Вже вкотре стало відомо про чергове розширення військової присутності в окупованому Криму. На цей раз Москва прийняла рішення про розгортання на території півострова зенітно-ракетних комплексів «Бук» до вже наявних там С-300, С-400 та «Панцир». Такий крок має агресивну природу, тому й викликає занепокоєння не лише в Києві, а й у всьому світі, оскільки раптове нарощення та концентрація збройних сил на окупованій території не може залишатися без відповіді. Безумовно, в даний спосіб Російська Федерація продовжує демонструвати власну зневагу до норм міжнародного права, а також дає зрозуміти про те, що вона є «господарем» ситуації. Але в даному випадку слід зважати на символічну складову такого озброєння. Кремль традиційно нагнітає атмосферу страху, оскільки навряд чи населення абсолютно спокійно сприйматиме постійні пересування військової техніки і т. і. До цього варто додати військові навчання, які відбулися у вересні 2016 року, а також своєрідне «полювання на відьом» - пошук різного роду українських «провокаторів» та «диверсантів».

            З іншого боку маємо ситуацію за якої, окрім продукування міфів про українську та західну «військову загрозу», Росія фактично здійснює асиміляційну політику по відношенню до населення Криму. Перш за все, це проявлялося в тому, що за «сприяння» Кремля, півострів у масовому порядку залишали етнічні українці та кримські татари, які не бажали перебувати під окупаційною владою. Наступним етапом стала внутрішня міграція, починаючи від поїздок на заробітки в інші регіони Російської Федерації, закінчуючи виїздом молоді на навчання в російські університети. У свою чергу до Криму відряджають військових, чиновників і т. і. разом зі своїми сім’ями. Не кажучи про вище згадану внутрішню міграцію, але у зворотному напрямку.

            Небезпека даних заходів полягає в тому, що Україна, внаслідок кардинальної зміни етнічного складу населення півострову, просто не матиме там жодної підтримки. Тому з часом Росія може провести у Криму повторний референдум з допуском міжнародних спостерігачів та демократичною процедурою, який, за збереження вище окреслених негативних тенденцій, продемонструє потрібний Кремлю результат. Це буде зумовлено тим, що на той момент, безумовно, абсолютну більшість населення півострову будуть складати етнічні росіяни. Більше того, цим фактом в подальшому нівелюватимуться будь-які претензії України щодо повернення Криму. Яскравим прикладом такої політики є сучасна Калінінградська область , яка до 1945 року перебувала у складі Німеччини. На даний момент остання не претендує на повернення Калінінграду, оскільки етнічні німці складають 0,8% від населення всього регіону. На превеликий жаль, аналогічний сценарій є імовірним і для Криму, який, за умов повної реалізації російської асиміляційної політики, Україна може втратити назавжди.