Енергетична криза в Україні і шляхи її подолання

Якщо компромісу не буде знайдено, то збитки від конфлікту понесуть пересічні громадяни, яким знову загрожують віялові відключення електроенергії та холод в оселях.

З кожним днем блокада залізничних шляхів на Донбасіпровокує вищий рівень кризової ситуації в усій Україні. Поки активістидекларують наміри розширювати географію економічного «ембарго» для окупованихтериторій, профільне Міністерство палива та енергетики пропонує Кабміну ввестинадзвичайний стан в енергетиці, пов’язаний з дефіцитом вугілля на тепло- та електрогенеруючихстанціях. Якщо компромісу не буде знайдено, то збитки від конфлікту понесутьпересічні громадяни, яким знову загрожують віялові відключення електроенергіїта холод в оселях.

Ситуація і справді складна. На антрацитовому вугіллі, якевидобувають переважно на тимчасово окупованій території Донбасу, працює багатостанцій, кілька з них – критично залежні від палива цього типу. Добова потребаУкраїни складає 40 тис. тонн, в режимі надзвичайного стану – 20 тис. Введенняостаннього дозволить країні протриматися близько 40 діб на існуючих запасах,однак для того, щоб налагодити імпорт антрациту, уряду необхідно більше 50 дібз урахуванням проблем на європейському ринку даного товару та логістичнихнюансів. Відтак, за будь-якого сценарію, продовження блокади загрожує вкрайнегативними наслідками для населення вже через місяць.

На превеликий жаль, в цьому питанні переплелось чималопротиріч, як суто економічного, так і політичного чи навіть моральногохарактеру. З одного боку, поставки вугілля з окупованих територій є найбільшрентабельним способом забезпечення українських громадян електрикою і теплом.Всі інші способи довші, дорожчі і складніші. З іншої сторони, важко щосьзаперечити тим, хто наголошує на неприпустимості торгівлі з ворогом під часфактичної війни. Адже купуючи вугілля в окупантів, ми за свій же рахунокпідтримуємо їх здатність надалі вести проти нас бойові дії. Нарешті, необходиться і без політики, так як для багатьох учасників блокади ці дії –гарний привід нагадати про себе суспільству і заручитися підтримкою. Так чиінакше кожна сторона має свої переконливі аргументи не робити жодних поступокодна одній. А це значить, що вичерпати конфлікт і його наслідки на даному етапіпрактично неможливо.

Для того, аби вирішити проблему, очевидно, недостатньобудь-яких короткострокових і швидких дій. Сторони мають усвідомити, що рішення перебуваєу площині більш стратегічних кроків. Зокрема, активістам, що блокують поставкивугілля, варто зрозуміти, що від їх дій в підсумку постраждають мільйонипересічних громадян, їх співвітчизників. І в уряду слід вимагати не такнегайного припинення торгівлі з окупантами, як розробки і впровадженняконкретного плану економічної політики стосовно окупованих територій, який бидав зважені відповіді в тому числі на питання торгових відносин з Кримом ічастиною Донбасу до моменту їх повернення під юрисдикцію української влади.Своєю чергою, уряд має не апелювати до безальтернативності вугільних поставоквід бойовиків, не посилатися на дорожнечу імпортного вугілля, а запропонуватигеть інакший варіант, а саме, поступове переобладнання генеруючих потужностейукраїнських підприємств на паливо тих марок, котрі добувають на контрольованійукраїнській території. За оцінками експертів, це може зайняти близько 2-хроків, але з урахуванням тривалості конфлікту на Сході, навіть такий довгий ізатратний процес може цілком виправдати себе. Адже якби ще уряд прем’єраЯценюка з часу першого запровадження надзвичайного стану в енергетиці влітку2014-го року почав реалізувати таку стратегію, на сьогодні питання моральноїдилеми торгівлі з ворогом вже б не загострювало кризу в суспільстві.