Війна або торгівля: що обирає українська влада?

Наприкінці минулого тижня активісти декількох прикордонних областей почали безстрокову акцію блокування російських вантажівок, які перевозять товари територією України. Суть цих заходів влучно висловив глава Закарпатської ОДА Геннадій Москаль: ми або воюєм

Наприкінці минулого тижня активісти декількохприкордонних областей почали безстрокову акцію блокування російськихвантажівок, які перевозять товари територією України. Суть цих заходів влучновисловив глава Закарпатської ОДА Геннадій Москаль: ми або воюємо з Росією, аботоргуємо.

Безумовно, досить складно, інколи й зовсімнеможливо вмить розірвати всі стосунки з донедавна найбільшим економічнимпартнером, це всі добре розуміють. Та водночас як можна вимагати від світуантиросійських санкцій і визнання Росії країною-агресором, стороною військовогоконфлікту в Україні, коли ми самі продовжуємо активно з нею торгувати? По суті,у такий спосіб ми фактично не визнаємо РФ нападником, адже з окупантами непідтримують економічні зв’язки, наскільки б вимушеними вони не були.

Ця стратегічна невизначеність є одним зголовних недоліків політики України щодо північного сусіда. І вже не впершевказаний недолік намагається компенсувати не уряд, а самоорганізованегромадянське суспільство. Спочатку активісти ініціювали і самотужки проводиликількамісячну блокаду окупованого Криму, а тепер вдалися і до транспортноїблокади російських перевізників. До речі, формально це взаємна відповідьукраїнських громадян на заборону транзиту з боку Росії, яка мала місце більшемісяця тому. І знову таки, відповідь дає не офіційна українська влада, асуспільство. Іноді складається враження, що активна громада є своєрідною кіскоюв горлі для керівництва держави, адже ініціативи громадян або взагалі непідтримуються відповідними органами, або підтримуються вибірково і з шаленимзапізненням. В будь-якому разі дисонанс між активістами і владою очевидний, щозагалом робить неефективним протистояння Росії у торгово-економічній війні.

Коли уряд приймає рішення у вигляді реакції наініціативи громади, це ненормально. Все має бути з точністю до навпаки. Кабмінповинен розробити комплексну програму припинення економічних зв’язків зкраїною-агресором, а суспільство має стати базою підтримки такої стратегії. Унас же виходить, що активісти, по суті, діють у незаконний спосіб, і змушеніпротистояти як Росії, так і українській владі. Це одночасно дискредитуєдоговороздатність офіційного Києва (адже ситуація розгортається всуперечформальним директивам), показує нелегітимність урядової політики (оскільки вонарозходиться із запитами громадян) і засвідчує повну розбалансованістьсуспільства і влади в Україні, що має фатальні наслідки в умовах кризи ізовнішньої агресії.

Тож, якщо в подальшому саме уряд не будеініціатором подібних заходів на офіційному рівні, благі наміри громадянськоїспільноти в боротьбі з агресором у світі сприйматимуть не інакше, як заанархію.