Судова реформа: якісні зміни судової гілки влади чи косметичний ремонт?

Висновки на прикладі одного з етапів судової реформи, - конкурсного відбору на посади суддів до нового Верховного суду.

Як відомо, 01.03.2018 року Верховна Рада України ухвалила у першому читанні президентський законопроект "Про Вищий антикорупційний суд" за № 7440. Згідно останніх повідомлень ЗМІ, Президент України і Прем’єр-Міністр очікують, що в травні цього року парламент прийме необхідні рішення для створення даного суду. Таким чином, в Україні продовжується реалізація розпочатої в 2016 році судової реформи, що, зокрема, передбачала створення на конкурсних засадах Верховного суду України та  нових вищих спеціалізованих судів: Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, в якості судів першої та апеляційної інстанції з розгляду визначених законом категорій справ.

Наскільки співвідноситься реалізація судової реформи із задоволенням суспільного запиту на справедливість, очищення судової системи від корупційних кадрів та створення політично незалежних судових інституцій, можна побачити на прикладі створення нового Верховного Суду України, а, точніше, на підставі результатів проведеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККСУ) конкурсу до Верховного суду та відбору на 120 вакантних місць у кримінальну, господарську, адміністративну, цивільну палати суддів з числа претендентів (колишніх та діючих суддів, науковців, адвокатів).

Конкурс на 30 суддівських посад у кожну палату був оголошений ВККСУ 07.12.2016 року і, згідно діючого на той час законодавства (п.4 Перехідних положень до закону України «Про судоустрій і статус суддів»), новий ВСУ не був створений в 6-місячний строк (до кінця березня 2017 року). Лише 27.07.2017 року ВККСУ затвердила рейтинги кандидатів за результатами конкурсу. У жовтні 2017 року законодавці спробували виправити ситуацію та збільшили у відповідній нормі закону строк до 12 місяців (тобто до 30.09.2017 р), однак указ Президента про призначення 113 суддів ВСУ був підписаний лише 10.11.2017 р. – вже за межами строку, передбаченого законом. Можна, звичайно, виправдати затягування процесу конкурсного відбору суддів об’єктивними чинниками. По суті, це перший такий серйозний конкурс до вищого судового органу, проведений під наглядом громадськості, ЗМІ та зарубіжних спостерігачів. І тому, напевне, не вдалося уникнути певних недоліків організації конкурсу. Однак під час конкурсу було допущено і ряд порушень, що суттєво вплинули на об’єктивність та прозорість процедури по визначенню рейтингів кандидатів на посади суддів, довільне та вибіркове врахування висновків щодо кандидатів з боку Громадської ради доброчесності. Це в результаті поставило під сумнів питання оновлення новоствореного ВСУ та незалежності суддів від політичного впливу.

Відповідь на питання, чи відбулось очікуване перезавантаження вищого судового органу, дають цифри. Із 120 осіб до Верховного Суду потрапили 94 (78%) кандидати – діючі судді або судді у відставці, включаючи 6 суддів діючого Верховного Суду України, 49 суддів вищих спеціалізованих судів, 27 суддів апеляційних судів і 12 суддів місцевих судів. І лише 17 кандидатів (14 %) дібрано з числа науковців-правників та  9 кандидатів (8 %) – з адвокатів.

Дивовижним збігом виглядає те, що, незважаючи на негативні висновки ради доброчесності, конкурс успішно подолали очільники та заступники ліквідованих вищих спеціалізованих судів (ВГСУ, ВАСУ, ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ). А те, що дані особи у подальшому очолили відповідні касаційні господарські, адміністративні, цивільні, кримінальні суди у новоствореному ВСУ, вже виглядає не дивом, а вкладається в певну логіку, яка немає нічого спільного із задекларованими ініціаторами судової реформи цілями. Таким чином, результатом  проведеного конкурсу є потрапляння до ВСУ 78% вихідців із старої дискредитованої судової системи та здійснення рокіровки очільників ліквідованих судів на керівні посади у відповідних касаційних судах новоствореного ВСУ.  

Як кажуть, гра забувається, а результат – ні. Але з метою уникнення подібного у майбутньому необхідно проаналізувати ті помилки організаторів конкурсу, що призвели до невтішного для громадського суспільства результату:

1. Зміна правил під час проведення етапів конкурсу і навіть після їх завершення

Перші 2 етапи конкурсу згідно Положення складались з анонімного тестування та виконання практичного завдання. Був встановлений наступний алгоритм: перевірка завдань – встановлення мінімально допустимого балу – персоніфікація.

Саме так відбувся 1 етап, і особи, які набрали менше мінімального балу, вибули із конкурсу. Однак після виконання 21 лютого 2017 року практичного завдання, встановлення 28.03.2017 року ВККСУ мінімально допустимого балу та наступної персоніфікації, 29.03.2017 року відбуваються дії, що не передбачені діючими правилами конкурсу.

ВККСУ, членам якої вже стає відомо, хто з учасників не набрав мінімальний бал за результатами 2 етапу, встановлює нові правила гри і приймає рішення, що мінімально допустимий бал 2 етапу (практичного завдання) встановлюється загально, з урахуванням  результатів 1 етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит». Тим самим фактично скасовується попереднє рішення, прийняте до персоніфікації учасників. Таким чином, особи, які не набрали мінімально допустимого балу за виконання практичного завдання, але набрали у сукупності тестування та виконання практичного певну кількість балів, отримали можливість продовжити участь у конкурсі.

У самій ВККСУ цю ситуацію пояснюють необхідністю надати можливість продовжувати участь у конкурсі людям із глибокими знаннями, але без практичних навичок, що не витримує жодної критики. По-перше, нездатність кандидата у судді Верховного Суду належним чином виконати практичне завдання свідчить про відсутність у нього практичних навичок, а по-друге, як показав час, із більше ніж 40 осіб, які не набрали встановленого ВККСУ мінімуму з виконання практичного завдання переможцем не став жодний адвокат або ж науковець. Натомість серед цих осіб перебували деякі майбутні очільники новоствореного ВСУ.

2. Порушення законодавства України

Відповідно до ч.9 ст.78 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон), Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Частиною 1 статті 85 Закону встановлено, що кваліфікаційне оцінювання суддів складається із наступних етапів: складання іспиту, дослідження досьє кандидата та проведення співбесіди. На моє переконання, іспит у межах кваліфікаційного оцінювання суддів є кваліфікаційним іспитом.

Згідно із ч. 2 ст.85 Закону, іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складання анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.

Вказана норма за своїм змістом фактично співпадає із ч.3 ст.78 Закону, якою визначено, що кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання анонімно письмового практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання.

Частинами 7 та 9 ст.79 Закону встановлено, що, якщо особа набрала менше 75 відсотків від максимально можливого балу кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит. Вища кваліфікаційна комісія суддів України визначає рейтинг кандидатів на посаду судді відповідно до кількості балів, набраних кандидатами за результатами кваліфікаційного іспиту. У рейтингу також окремо відображаються бали із завдань, якими перевіряють здатність кандидата бути суддею за відповідними спеціалізаціями.

При цьому ВККСУ проігнорувано положення частини 7 статті 78 Закону, які встановлювали, що успішно склала іспит лише особа, котра набрала 75% від максимально можливого балу кваліфікаційного іспиту (бали за тестування і виконання практичного завдання) і допустила до подальшої участі у конкурсі кандидатів, які не набрали вказаного показника. На конкурсі до Верховного Суду кандидати могли набрати максимально 210 (90+120) балів. А тому, успішно склала іспит особа, яка сумарно отримала 157,50 балів і більше.

ВККСУ встановлено, що успішно склали іспит і кандидати, які набрали 119 балів. Таким чином, комісія допустила до наступного етапу конкурсу осіб, які набрали від 119 до 157,50 балів. В результаті близько половини суддів ВСУ фактично не набрали мінімальних 75% балів за результатами кваліфікаційного іспиту, а, отже, не продемонстрували на конкурсі мінімальний рівень компетентності.

3. Повна непрозорість третього етапу конкурсу

Будь-яка видимість прозорості конкурсу до Верховного Суду була остаточно втрачена при оцінюванні морально-психологічних якостей та загальних здібностей кандидатів, що здійснювалося шляхом тестування. При цьому методика оцінювання морально-психологічних якостей та загальних здібностей, якою керувалося ВККСУ є таємницею за сімома печатками та невідома, як і ідеальний портрет судді, навіть кандидатам до Верховного Суду. Як раз цей (найменш прозорий) етап і став вирішальним для складання рейтингу. При цьому, багато кандидатів із числа науковців та адвокатів, які проявили чудові знання та були на перших позиціях рейтингу знань опинилися у кінцевому підсумку поза переможною тридцяткою і не потрапили до Верховного суду.

На мою думку, більшої прозорості цьому етапу додало б оцінювання за принципом «склав або ж не склав» і проведення його перед кваліфікаційним іспитом. Таким чином, при відборі було б враховано і морально-психологічну відповідність кандидата на місце судді Верховного Суду посаді, яку він прагне зайняти, і одночасно зменшило б можливість проявів суб’єктивності у процедурі оцінювання кандидатів та зловживань з боку комісії.

4. Ігнорування принципів доброчесності

У підсумку, суддями Верховного Суду стали близько 30 кандидатів, доброчесність яких є сумнівною, про що вказано у висновках ради доброчесності. Так, переможцями конкурсу та суддями Верховного Суду стали судді, які забороняли мирні зібрання у часи Майдану, грубо порушували основоположні права людини, що зафіксовано Європейським судом з прав людини, вказували недостовірні відомості у декларації доброчесності, не могли пояснити свої статки, які очевидно не співвідносяться з їх доходами, виносили політично вмотивовані рішення, сприяли ухиленню від відповідальності “суддями Майдану” тощо. Усі звернення до ВККС та Президента як від Громадської ради доброчесності так і від чисельних громадських організацій було при цьому проігноровано.

Це лише деякі з тих чинників, які характеризують проведений ВККСУ конкурс, і які в результаті не призвели до перезавантаження вищого судового органу, до значного залучення до правосуддя яскравих та достойних особистостей, що не пов’язані з інтересами старої судової системи. Наприклад, ведення успішного бізнесу не передбачає процедур виправлення чи перевиховання для осіб, що себе очевидно дискредитували. Вочевидь, що державні керманичі керуються іншими принципами та дбають про збереження багатолітньої системи надання державою других, третіх та десятих шансів на виправлення політикам, чиновникам, суддям, що в цілому є неефективною та не відповідає інтересам суспільства.

Звісно, можна погодитись з дипломатичною мовою послів країн Великої Сімки про те, що «процес відбору суддів до ВСУ був значно більш прозорим та конкурентним, ніж у попередні роки», це об’єктивно так. Але у подальшому, при створенні Вищого антикорупційного суду, необхідно уникнути суб’єктивних чинників та усвідомити, що ні перспектива отримання майбутніх траншів від західних партнерів, ні здобутки у вигляді косметичних перетворень інституцій не є заміною створення незалежної системи правосуддя, що користується повагою та довірою суспільства та ефективно захищає інтереси та права громадян.