Конституція і суспільне життя в Україні не збігаються у своїй основі

Значна частина прогресивних засад та ідеї, що закріплені в Конституції України, так і залишилися переважною частиною на папері, безнадійно відірвавшись від реальності. Потенціал чинної Конституції України на практиці не реалізовано. Конституція і суспільне життя в Україні не збігаються у своїй основі. Усупереч положенням ст. 1 Конституції Україна так і не стала демократичною, соціальною і правовою державою. Усупереч ст. 3 — людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека не стали в Україні найвищою соціальною цінністю. Усупереч ст. 24. – громадяни реально не мають рівних конституційних прав і свобод і не є рівними перед законом. Україна так і не досягла суттєвих результатів на шляху демократизації, утвердження прав і свобод людини і громадянина, у творенні правової держави. Права і свободи людини та їх гарантії сьогодні не визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава практично не відповідає перед людиною за свою діяльність. А утвердження та забезпечення прав і свобод людини не стало головним обов’язком держави. Скажімо, чому гарантоване ст. 36 право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, рівність прав професійних спілок, так реально і не забезпечується? Незалежно від того, що законодавством забороняється дискримінація за ознаками належності до профспілок, є безліч прикладів, коли громадяни, розчарувавших в старих профспілках, створюючи нові, незалежні профспілки, систематично піддаються утиску, як з боку старих профспілок та з боку роботодаців, так і з боку державних органів. Не зважаючи на те, що належність або неналежність до профспілок не повинна тягнути за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України, бути членом незалежної профспілки на сьогодні є ризикованим. Ні суди, ні прокуратура, ні будь-які інші державні контролюючі чи наглядові органи не забезпечують дотримання законного права людини на вільний вибір та участь в створенні профспілок. А все відбувається, на наш погляд, від того, що керівництво держави (незалежно від прізвищ і партійної належності) завжди прагнуло використовувати Конституцію не в жорсткій відповідності до її приписів у суспільних інтересах, а трактуючи та застосовуючи її на власний розсуд. Україні потрібна конституційна модернізація всього державного механізму. За великим рахунком, змінити ситуацію в державі можна було б і без зміни Конституції, наблизивши до неї сучасну реальність самим лише уживанням відповідних правових та організаційних заходів, спрямованих на виконання Основного Закону. Для практики правозастосування не має жодного значення, яка норма не буде виконуватися — недолуга чи досконала. Тому ми не бачимо сенсу в напрацюванні нових, так би мовити, ідеальних норм, які будуть залишатися лише на папері. Головне сьогодні — це забезпечити дію Основного Закону. А цього можна добитися лише за умови одночасних змін в організації і функціонуванні державної влади, забезпеченні реалізації конституційних норм відповідними матеріальними, організаційними та іншими ресурсами. Зміна Конституції без зміни сутності влади не може покращити ситуацію у країні.