Мова є мова, щоб хтось не мовив…

Здається, що найбільш радикальним висловлюванням у проекті закону «Прозасади державної мовної політики» є пункт 5.3 (перше число – номер статті,друге – номер пункту у статті):

«5.3.Сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій форміу сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використанняу діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві,в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів таінших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мовивикористовуються, та з урахуванням стану кожної мови».

Зрозуміло, що цей демократичний підхід не в’яжеться з приматом державності,коли держава повинна бути понад усе, але для того, щоб держава була головнішою,ніж суспільство, такі «сприяння» не зовсім хороші.

Стаючи на бік перманентного державоутворення, можна зрозуміти і настроїдержавників, але згадуючи про те, хто є головним голодувальником біля колишньогомузею Леніна, хочеться замислитись: «А чи все, про що кажуть опозиціонери,добре?». Адже голодувальником №1 є людина, яка зрадила комсомол, В.Чорновола,Ю.Костенка, В.Ющенка и була автором пропозиції видачі 8 тисяч гривень тимдівчатам, яки на Майдані заводили дітей, або хоча б мали посвідчення Майдану.Як відомо, решті українських мам дуже важко було отримати ті виплати… Так щощось не віриться у щирість голодуючих и виступаючих проти закону.

З другого боку, закон не встановлює якість державної мови, а лише стверджуєїї примат. На жаль, це не означає, що державною мовою зараз є саме українська мова.Наприклад, колись чумаки кінцівки осей возів, на які насаджувались маточиниколіс, не цурались називати шипами, а ось сучасні ДСТУ з технічних термініввважають це слово неукраїнським, тому що похідні слова від цього слова (підшипник,кривошип) заборонені. Подібних прикладів можна навести багато, починаючи зтаблиці хімічних елементів і кінчаючи філологічними «вибриками» типу «торгівельний».

Але тут слід вже повернутись до конструктиву. Ось цитата:

«20.1.Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, якереалізується в рамках цього Закону, при умові обов’язкового вивчення державноїмови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство».

Саме цей пункт и його тлумачення у подальших пунктах дозволяють приправильному підході до його використання збільшити число робочих вчительських місцьвдвічі, а то й втричі. Тільки якщо підходити до справи логічно, можназапровадити у школах України дійсний полілінгвізм, до якого так прагнуть нашідержавники.

Роль політичних та громадських організацій полягає, здається, у роз’ясненнінаселенню та регіональній адміністрації можливостей вимагати у державидодаткових робочих місць, а це як раз і буде підвищувати авторитет у населення,а у передвиборчі періоди – в електорату.