Нові законодавчі ініціативи у обмеженні прав громадян

Боротьба з корупцією в Україні давно стала для народних депутатів полем для піару. За допомогою недолугих законопроектів вони боряться з наслідками, але забувають про причини та загальні правові норми.

Спостерігаємо черговий крок до “становлення” правової держави. Вкотре у депутатів є намір внести зміни до КПК в частині заборони обрання окремих запобіжних заходів щодо осіб, які підозрюються у вчиненні корупційних злочинів.

Нагадаю, що КПК був прийнятий після погодження з Венеціанською комісією. Зрозуміло, що зміни до нього повинні також пройти аналогічну процедуру. Але за логікою законодавців навіщо втрачати час якщо вже зараз всі корупціонери повинні сидіти в тюрмі. Черговий «шедевр» подано на розгляд Верховної Ради України – проект Закону України «Про внесення змін до частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (щодо заборони застосування запобіжних заходів у вигляді застави, домашнього арешту, особистої поруки, особистого зобов’язання до службових осіб, які одержали неправомірну вигоду (корупціонерів), до викрадачів вогнепальної зброї та бойових припасів, військової техніки та військового майна)».

Аналіз положення законопроекту та пояснювальної записки вказують про неприпустимість внесення змін до КПК України у запропонованому варіанті, адже його положення не відповідають ні законодавству, ні Європейській практиці, ні здоровому глузду. Запропоновані зміни щодо заборони застосування судом запобіжних заходів у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 262, ч. 3, 4 ст. 368, ч. 3, 4 ст. 410 Кримінального кодексу України є недопустимими у правовій демократичній державі. 

У попередніх процесуальних кодексах не було передбачено винятків щодо застосування запобіжних заходів в залежності від вчиненого злочину чи особи, яка його вчинила. Ні Статут кримінального судочинства 1864 року, ані КПК України 1960 не передбачав особливостей застосування окремих запобіжних заходів в залежності від виду злочину. І це вірно.

Необхідність застосування альтернативних запобіжних заходів взяттю під варту на момент прийняття КПК були зумовлені різними причинами. Адже, людина могла перебувати під вартою впродовж декількох років.  Непоодинокими були та залишаються зараз випадки обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за вчинення корупційних злочинів з подальшим закриттям кримінальних справ за реабілітуючими обставинами чи винесенням виправдувального  вироку у справі. 

За статистикою лише у 2015 році судами ухвалено виправдувальні вироки стосовно 905 осіб, при цьому у справах про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, (статті 364–370 КК) з розглянутих 1400 кримінальних проваджень виправдано 156 осіб. З-під варти звільнено в зв'язку з постановленням виправдувального вироку 60 осіб. Тобто, фактично невинуваті особи тримались під вартою за дії, яких не вчиняли. 

Заборона застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 368 КК України свідчить про те, що практично у кожній корупційній справі підозрюваному буде обрано запобіжний захід – тримання під вартою. Переважно всі кримінальні провадження за ознаками ст. 368 КК України реєструються за кваліфікуючою ознакою – вимагання неправомірної вигоди або зайняття особою відповідального становища. За таких умов усі особи, яких правоохоронні органи запідозрили у вчиненні злочину перебуватимуть під вартою без права обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з обмеженням свободи. Це, по-перше, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (Mironenko v. Ukraine) від 10 березня 2010 р. та зумовить численні звернення з приводу порушення їх прав, а, по-друге, спричинить невиправдане застосування тримання під вартою до осіб, винуватість яких у вчиненні корупційних злочинів ще не доведена.

Адже, альтернативні запобіжні заходи передбачені, в тому числі, і для того, щоб особи, поведінку яких можна забезпечити  без обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, не перебували в жахливих умовах СІЗО, а також для забезпечення можливості економії коштів на утримання арештованих.

Безпідставність внесених на розгляд парламенту законопроектів свідчить про системне нерозуміння ініціаторами законопроекту проблем протидії корупційним проявам, їх причин. Намагання посиленням кримінально-правової репресії вирішити проблему системної корупції виглядає смішно, адже це явище носить системний характер та зумовлене різними взаємопов’язаними чинниками. Як відомо, найвищий рівень корупції має місце в державах, в яких існують проблеми в соціальній сфері, сфері управління, а також з низьким рівнем життя громадян. Аналогічні передумови корупції мають місце і в українському суспільстві, однак про необхідність їх усунення ніхто не згадує. 

Аморфна «боротьба» з корупцією в запропонованому варіанті  свідчить, що немає ні стратегії протидії корупції, ні розуміння корупції, в першу чергу, як соціального явища, проблему якого вирішити лише кримінально-правовими засобами не вдасться. Заради піару окремі народні обранці закривають очі на долі невинуватих людей, які можуть постраждати від їх недолугих законів, забуваючи про те, що вони не вічно перебуватимуть при владі і запроваджений ними «меч правосуддя» може бути застосований й до них.

Останні зміни в частині неможливості застосування умовного покарання до корупціонерів є ще одним аргументом, що свідчить, по-перше, про недієвість посилення кримінально-правової репресії в протидії корупції, а, по-друге, про відсутність сприяння розслідуванню особою, яку викрили в хабарництві. Адже їй нічого втрачати, оскільки навіть за умови співпраці мінімальне покарання, яке може бути призначене – п'ять років позбавлення волі.

Зазначений законопроект суперечить загальним положенням про запобіжні заходи та практиці ЄСПЛ в частині гарантування прав та свобод громадян й може бути прийнятий лише у випадку, якщо “народним обранцям” важливіший піар, ніж дотримання правових норм.