Падіння інвестицій та програма Нове село. Які економічні помилки робить уряд

Та все ж головним показником ефективності урядових реформ, стратегічних рішень і будь-яких дій залишаються показники залучення інвестицій в українську економіку, зокрема інвестування у місцеві бюджети. І от з цим, як виявилося, повна катастрофа. 

Що кажуть цифри

Фундаментальні показники, які характеризують реальний стан вітчизняної економіки, залишають серйозні підстави для занепокоєння щодо якості нашого подальшого розвитку. Капітальні інвестиції в Україні 2020 року, за даними Держстату, стрімко скоротилися аж на 38,2% та впали в більшості галузей, тоді як у 2018-2019 роках вони зростали відповідно на 16,4% і 15,5%. 

Не краща ситуація і з прямими іноземними інвестиціями (ПІІ). Їхній приплив до України за 10 місяців 2020 року склав лише 220 млн дол. США. Для порівняння: 2019 року цей показник становив 2,5 млрд доларів, 2018 року чистий приплив прямих іноземних інвестицій в нашу економіку сягав 2,4 млрд дол. США. Понад половина цих коштів були спрямовані у реальний сектор економіки.

Навряд чи падіння зупиниться цього року – не усунуті фундаментальні причини негативних явищ. За даними п’ятого щорічного опитування іноземних інвесторів, проведеного у жовтні 2020 року Європейською бізнес асоціацією, компанією Dragon Capital і Центром економічної стратегії, 48% опитаних іноземних інвесторів заявили, що інвестиційна привабливість України знижується, 42% не бачать суттєвих змін, і лише 9% бачать покращення. 

У грудні-2020 опитування Європейської бізнес асоціації і юридичної фірми "Василь Кicіль і Партнери" показало, що 78 відсотків із понад 100 керівників великих міжнародних і українських компаній – членів Асоціації назвали інвестклімат в Україні несприятливим: за 2020 рік песимістів побільшало на 16 відсотків. Лише кожен десятий опитаний представник бізнесу очікує на поліпшення інвестклімату 2021 року.

За відкритими даними Нацбанку України, із 2001 року відтік іноземних інвестицій фіксувався в нашій країні двічі: 2015-го, коли ми зіткнулися з російською агресією, і 2020-го. Причому шість років тому відтік склав 458 млн дол. США, а спокійного 2020-го – рекордні за два десятиліття 868 млн дол. США!

Для порівняння – статистика надходжень ПІІ до України за кілька останніх років:

2016 — +3,8 млрд дол. США,

2017 — +3,6 млрд дол. США, 

2018 — +4,4 млрд дол. США, 

2019 — +5,8 млрд дол. США.

Безпрецедентне падіння довіри інвесторів, зафіксоване вперше з 2013 року, має причиною не тільки пандемію коронавірусу. Суттєвими перешкодами для інвесторів в Україну є недовіра до судової системи (вперше за п’ять років опитування цей фактор очолив антирейтинг перешкод для іноземних інвестицій) і корупція. Також серед проблем інвестори згадали монополізацію ринків і захоплення влади олігархами та обтяжливе і нестабільне законодавство нашої держави.

Аграрний сектор, будівництво та ціни

Для розуміння процесів, які відбуваються в економіці просто зараз, - ще трохи статистики. 2020 року на 60% проти 2019-го упав обсяг капітальних інвестицій населення у будівництво житла. 

Хитається і одна з основ нашої зовнішньої торгівлі, аграрна продукція. Минулого року, за даними Українського клубу аграрного бізнесу, обсяг експорту українського АПК не змінився відносно 2019 року (22,2 млрд дол. США). Водночас стрімко зріс імпорт в Україну, сягнувши 6,5 млрд дол. США – на 13% більше, ніж 2019 року. Ця тенденція поглибилася 2021 року: у Мінекономіки повідомили, що зовнішньоторговий оборот продовольства і с/г продукції у січні-лютому упав майже на 7% нижче за показник такого ж періоду 2020 р. 

Зокрема, далі падає експорт (майже на 10%) і зростає імпорт(на 3,5%). Тож і тут, у нашій стратегічній експортній галузі, намічається провал: за останні вісім місяців ми завезли імпортної картоплі на 22 млн дол. США!

Така динаміка зовнішньої торгівлі впливає і на зростання цін на продукти на внутрішньому ринку. Цінове «танго» уже помітно турбує наших співгромадян.

Український інститут майбутнього у березні цього року провів дослідження соціально-політичних настроїв населення України, з якого випливає, що зростання цін серед головних своїх проблем згадав кожен четвертий опитаний. Тенденція ця зберігається, про що свідчать цінники в магазинах. І хоч поки це не вплинуло на рейтинги глави держави, йому варто було б привернути увагу до цієї ситуації тих, хто у системі вітчизняної влади відповідає за стан економіки. 

Тотальна недовіра до Уряду

Гадаю, не відкрию Америку, коли зауважу, що провал з інвестиціями та інші економічні негаразди, які нависають над Україною - це пряма відповідальність Уряду Дениса Шмигаля. Люди це розуміють і належно оцінюють дії Уряду. Згадане опитування Інституту майбутнього фіксує різке зростання недовіри до прем‘єра Шмигаля. За балансом недовіри до нього (мінус 57%) він замикає трійку політиків з найвищою недовірою. Фактично зараз Денис Шмигаль тягне донизу рейтингові показники усієї системи державної влади.

Сьогодні підлеглі прем’єра, та й він сам, не втрачають нагоди відрапортувати про перевиконання державного бюджету за перші місяці цього року. Так, тактично це допоможе залатати кілька «дірок» у розписі витрат держави. Але відтік інвестицій і зростання імпорту свідчать про відсутність у країні реальних реформ, що зрештою вплине і на наповнення державної скарбниці. Адже ні що інше, як скорочення інвестицій є ключовим фактором падіння національної економіки на 4% 2020 року. І не варто урядовцям списувати все на коронавірус: основні причини недовіри інвесторів до нашої держави відомі, і вони згадані вище. Потрібно визнати, наразі держава мало що робить для того, аби усунути ці ключові проблеми.

Економіка регіонів та “Нове село”

Не вражає позитивом і ситуація в економіці регіонів. Капітальні інвестиції з місцевих бюджетів після кількох років стабільного зростання 2020-го вперше скоротилися на 22% проти 2019-го: із 56,480 млн грн – до 43 558 млн грн. За перший квартал цього року ситуація з інвестиціями місцевих бюджетів точно не стала кращою. І це негативно впливає на динаміку розвитку територій.

Як же влада впорається із проблемами рівня і якості життя мешканців глибинки? Можливо, за допомогою анонсованої на найвищому рівні програми «Нове село», покликаної допомогти відновити українські села, що занепадають, і повернути їх до життя? За словами президента, програма розрахована на 9-10 років, протягом яких будуть розроблені й реалізовані 1600 інфраструктурних проектів. Насамперед дбатимуть про робочі місця та відновлення інфраструктури в сільській місцевості.

Та фактично нова програма частково підміняє собою процеси, які мали відбуватися в рамках децентралізації, і результати, які повинні бути досягнуті завдяки цій реформі. Чому вірогідна причина підміни – бажання центральної влади контролювати місцеве самоврядування. Чи не з цією ж метою було створено таку структуру, як Конгрес місцевих і регіональних влад, який незрозуміло як допоможе розвитку громад, але про його появу на початку березня дещо передчасно оголошувалося ледь не як про тріумф регіональної політики Києва.

Столичні чиновники стверджують, що програма «Нове село» - це нові центри надання адмінпослуг, це запровадження цифрових технологій у життя громад та інші важливі й корисні речі, що їх місцеві влади зі своїми збільшеними внаслідок децентралізації бюджетами на місцях і без того має робити для своїх громад. Адже саме задля досягнення цих цілей мешканці громад і обирали свою владу. Для чого їй зараз нова програма, якщо достатньо просто підтримувати розвиток громад через грамотну регіональну політику держави?

Не зайве зауважити, що сама ідея проєкту «Нове село» має багато спільного з досвідом Ірландії, уряд якої з початком пандемії COVID-19 оприлюднив стратегію "Наше майбутнє на селі". Ця країна, за повідомленням видання Financial Times, використовує «безпрецедентну можливість», запропоновану зміною трудових звичок у епоху пандемії, щоб переселити людей з великих міст углиб країни, передбачивши мережу віддалених робочих центрів та оновлених центрів містечок, намагаючись виправити давній розрив між селом і містом. План включає створення мережі з 400 віддалених робочих центрів та запровадження податкових пільг для фізичних осіб і компаній, які підтримують роботу з дому. Уряд Ірландії поставив завдання – до кінця року 20% із 300 тис. держслужбовців країни перейдуть на дистанційну роботу. Інші заходи включають фінансову підтримку, яка заохочує людей жити у сільських містечках, і пришвидшене розгортання широкосмугового Інтернету.

Але ті речі, які є корисними для європейців, у вітчизняних умовах часто виростають у свою протилежність. Можливо, справа в тім, що в ситуації з «Новим селом», окрім прагнення столичних урядовців контролювати і визначати фінансове життя громад, існує особливість, пов’язана з політикою. Перед будь-якими майбутніми виборами «Нове село» може перетворитися на схему фактично ручних «подарунків» територіям і громадам від центрального бюджету в режимі «дам тим, хто правильно поводиться». Тобто гроші на ті чи інші об’єкти чи мікропроєкти отримають ті, хто буде лояльний до влади, і за рахунок цих коштів «правильні» діячі підвищать свої особисті шанси виграти вибори та, не виключено, забезпечать голоси членів громади якимсь політикам чи партіям. 

Постає риторичне питання: то програма «Нове село» має метою допомогти розвитку мешканців громад, чи вона є формою прихованого хабаря центру «правильній» владі на місцях? І, повертаючись до початку, за допомогою яких інструментів Уряд планує відновлювати економічне зростання і нарощувати пересохлий потік інвестицій як загалом, так і в регіонах?