Блокування трибуни як інструмент політичної боротьби

У будь-якій незрозумілій ситуації – блокуй трибуну. Так можна коротко описати основний інструментарій вітчизняного істеблішменту в запалі політичної боротьби.

Трибуну блокують на знак незгоди, протесту, а іноді, здається, просто від нічого робити. Безперечно, блокування трибуни – інструмент меншості. Інструмент ефективний, однак у довготривалій перспективі – достатньо ризикований з погляду репутації.

Знайома, яка зараз подорожує Африкою, розповіла, що відео із блокуванням трибуни та бійок українських парламентарів знають в кожному занзібарському селі? Більше того, такий, м’яко кажучи, своєрідний, відеоряд став основою передвиборчої кампанії під час останніх президентських виборів у Занзибарі.

Кандидат в президенти транслював такий ролик своїм виборцям просто під час зустрічей, коментуючи блокування трибуни і запальні бійки так: «Подивіться, як вони деруться за свою країну, як всіма силами захищають інтереси народу, не шкодуючи себе! Якщо ви проголосуєте на виборах за мене, я обіцяю так само палко відстоювати ваші інтереси!»

Африканці повірили і проголосували. Нинішній президент Занзибару, до речі, вчився в Одесі на лікаря. Там, напевно, й набрався такої суто «одеської кмітливості». Таким чином, Африка на нас вже рівняється. Тобто із африканськими країнами ми дуже зблизились, залишилось – наблизитись до Європи.

Вдаватись до блокування трибуни – відчайдушний крок, коли всі інші зрозумілі аргументи вичерпались. Дуже сподіваюсь, що під час чергових палких дискусій в залі засідань Київради мої колеги-депутати про це згадають.