Чому реформа державних підприємств є політичною реформою?

При цьому політики протягом 30 років постійно говорять про приватизацію і її важливість. При цьому реальний яскравий продаж відбувався лише у 2005 році при повторній приватизації Криворіжсталі майже за 5 млрд. доларів. 

Це було 15 років тому. Інші 15 років Незалежної України  доходи держбюджету від приватизації в середньому коливаються в районі 20-30 млн дол на рік. Цього ледь вистачає на утримання Фонду Держмайна та його регіональних відділень. 

Чому так, спитаєте ви? В усьому винний конфлікт політики і державного бізнесу. Що це означає? 

Політики, які впливають на держпідприємства, не розуміють правила бізнесу 

Політик за своєю природою не є бізнесменом. Тобто по духу він може бути підприємцем, але платники податків наймають політиків, щоб вони створювали нові якісні правила гри при яких самим платникам податків буде краще жити. 

В Україні ж досі існує близько 3,5 тис державних підприємств, якими фактично керують політики. Тобто вони призначають директорів, приймають рішення щодо їх зарплат, дивідендної політики, процедури управління майном таких державних підприємств тощо. Тобто політики забирають на себе не властиві для них функції, коли керують державним бізнесом, по-суті безкоштовно привласнюючи собі право на власний розсуд розпоряджатися активами, створеними платниками податків. Їх задача - створювати і покращувати умови для якісного існування будь-якого бізнесу. 

Приватизація прибутків і націоналізація збитків: корупція на держпідприємствах 

Такий конфлікт призводить до корупційних дірок. Наприклад, призначається лояльне керівництво і відбувається закупівля товарів і послуг за завищеними цінами, а реалізація продукції за заниженими. Іншими словами, коли політики керують державним бізнесом відбувається приватизація прибутків і націоналізація збитків, бо збитки, як це не дивно, потім покриваються за рахунок бюджету, тобто коштом платників податків. 

Кошти від реалізації схем, що вище, можуть надалі направлятися на підтримку цього корупційного колообігу. 

Чому так? Бо система недосконала. Вона еволюціонувала від радянського планового управління, але не доросла до ефективної капіталістичної моделі.

Через прогалини в регулюванні політики талановито продовжують управляти, втручатися або брати під контроль різні державні підприємства. 

Держава перестає заробляти. Що з цим робити? 

Перше, що важливо - позбутися всіх державних підприємств і активів, які не виконують функції держави. Всі турбази, профілакторії, шовкорадгоспи, АТП чи спиртзаводи треба продати аби держава не була обтяжена зайвими годівничками для політиків. 

Те що залишається в держвласності - має управлятися ефективно. Виконуючи ключові КРІ та забезпечуючи дохідність. В ідеальному світі такі підприємства управляються не міністерствами (бо існує конфлікт між виконанням регуляторної функції та роллю акціонера), а спеціалізованими фондами-управлінцями на кшалт ФНБ Норвегії (Фонд національного багатства - державне інвестиційне агентство) із застосуванням кращих практик корпоративного управління. 

Як зробити так, щоб на ключові державні активи перестали бути годівничкою для політиків? 

Відповідь - реформа корпоративного управління. Її ключова мета - незалежність підприємств від політиків через створення і функціонування ефективних наглядових рад.

Як дороговказ для України діють Керівні Принципи ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку). 

 У 2016 році  ОЕСР було розроблено та затверджено оновлені рекомендації щодо стандартів корпоративного управління. Якщо їх належним чином імплементувати в українське законодавство, то можна буде забути про некомпетентних членів наглядових рад із захмарними зарплатами та їх корпоративами із віскі за 2 тисячі доларів. 

Риба гниє з голови. Чому потрібна реформа корпоративного управління? 

Ключові  акценти керівних принципів ОЕСР щодо корпоративного управління: 

1. Повноваження затверджувати стратегічні документи (стратегії, фін. плани, інвест плани) потрібно без винятків передати на наглядові ради всіх категорій державних підприємств. 

2. Повноваження призначати керівника та погоджувати умови контрактів з ним потрібно без винятку передати на наглядову раду у разі її створення. 

3. Мають бути розроблені послідовні, належним чином структуровані та прозорі процедури висунення кандидатів на посади в органах управління ДП і процедури їхнього звільнення. Удосконалене фінансове й не фінансове звітування з урахуванням визнаних на міжнародному рівні стандартів бухгалтерського обліку та аудиту. 

4. Має бути встановлений виключний перелік підстав для

дострокового припинення повноважень членів наглядових рад задля уникнення політично мотивованих звільнень - фактору політичного впливу та викривлення суті реформи і очікуваних результатів. 

5. Має бути чітке розділення повноважень наглядової ради, як професійного стратегічного органу, органів управління (міністерств і відомств, відповідальних за формування і реалізацію політик) і КМУ (відповідального за затвердження політик). При цьому наглядові ради виконують функцію фільтра від втручання чиновників в роботу підприємств. 

6. Має бути передбачено процедури внутрішнього та зовнішнього незалежного аудиту діяльності підприємств. Зміцнено систему протидії корупції, що застосовується до державних підприємств шляхом сприяння встановленню високих стандартів ділової поведінки та доброчесності. 

7. Необхідно зрівняти в правах державного і недержавного акціонера в процедурах акціонерних товариств, дивідендній політиці, державної допомоги, в процедурах банкрутста тощо. Жодної дискримінації держави над недержавним міноритарним власником. 

Сьогодні у Комітеті економічного розвитку Верховної Ради України зареєстровано доопрацьований законопроект 5593-д, який відповідає більшості із Керівних Принципів ОЕСР. Перспектива прийняття цієї ініціативи значна, бо Реформа корпоративного управління є однією із ключових для отримання Україною макрофінансової допомоги. 

Від себе можу додати, що буду концентрувати свої зусилля на вирішенні наступних питань в подальшій роботі над законопроектом: 

- Чіткому розмежуванні функціоналу між акціонером, наглядовою радою та виконавчим органом, адже ключовою функцією наглядової ради є захист інтересів акціонера, а не менеджменту підприємства (контракти з членами наглядових рад мають підписуватися акціонером, а не директором або головою правління), бо інакше виникає загроза ефекту зрощування двох рівнів управління та втрати функціонального навантаження одного з них. 

- Уніфікацією практик розкриття інформації про винагороди членів наглядових рад, так само має бути встановлене раціональне обмеження на можливість однієї людини одночасно бути членом (головою) визначеної кількості наглядових рад.  

Держпідприємства мають бути ефективними і прибутковими, якщо ні - приватизовані.