Про небезпеку сліпого переслідування рейтингів

Нещодавно читав дещо утопічну концепцію збалансованого розвитку України до 2030 р. Через направленість моїх поточних дослідницьких зусиль звернув увагу на те, що певні зміни у державі мають забезпечити прогрес у індексі енергетичної трилеми Світової Енергетичної Ради з поточного рівня ABD до AAA.

Читачеві, напевно, треба дещо пояснити, як саме працює індекс трилеми. Вочевидь, найвищою оцінкою буде індекс AAA, але у даному випадку мова йде про градацію рейтингу, що дещо відрізняється від звичних нам кредитних рейтингів. Тут кожен компонент має свою власну оцінку від A до D. Таких компоненти три (докладніше про проблеми з ними я розповім нижче): перший – рівень енергетичної безпеки держави, другий – рівень енергетичної рівності, третій – рівень взаємодії із навколишнім середовищем. Тому підсумковий індекс може мати, наприклад, вигляд CAB (такий у Японії) або BCA (Колумбія), що відображає умовно однакову проблематичність у енергетиці різних держав. На підсумкове місце також впливає показник «контексту держави», через який країни з нижчим індексом можуть випереджати країни з кращим індексом (Чехія з AAC оцінюється вище, ніж Португалія з BAA), але цей показник не має вирішального ефекту – у цілому країни з вищими показниками випереджають країни із нижчими.

Цікавим також є факт, що у топ-20 держав індекс ААА мають лише 7 країн, а у різних розвинених економік світу є певні досить гострі проблеми в енергетичному секторі. Тому прагнення досягнути максимального рівня за 13 років (концепцію оприлюднено у 2017 році) виглядає схожим на радянські заяви про необхідність досягнення п’ятирічки у трирічний термін.

У мене немає претензій до запропонованих концепцією методів, але не зовсім зрозумілою є сама можливість оптимізації енергетичного сектору у досить короткий термін. Звісно, є інший варіант – забезпечення потрібних показників на два чи три роки, беручи ресурси з тієї їхньої частини, що має бути використана у майбутньому.

У доповіді 2018 р., на жаль, немає більш детального огляду України (він є у доповіді 2017 р., де говориться про те, що у нашої держави, виявляється, одна з найбільш розвинених систем енергетичної безпеки у світі, що виглядає дещо сюрреалістичним на фоні заяв про незадовільні темпи розвитку видобутку газу). Але є наявні пояснення щодо компонентів індексу.

Тут треба згадати про пояснення щодо формування компонентів індексу, а тут є цікаві деталі.

Щодо енергетичної безпеки: у даному контексті енергетична безпека обчислюється через запаси природничих ресурсів (без урахування якості фактичного постачання) як здатність держави задовольняти свої енергетичні потреби у теперішній та майбутній час. Якщо читач звернув увагу, у України більш високий показник енергетичної безпеки, аніж у північного сусіда, це пояснюється у доповіді 2017 р. тим, що російська економіка залежить від експорту енергоресурсів, тому під потребами держави, вочевидь, розуміється не тільки споживання.

Тобто, вищий рівень енергетичної безпеки можна недобросовісно зберегти, економлячи на обслуговуванні ліній постачання. Яка користь з наявності енергоресурсів, які неможливо використати у потрібний спосіб та час?

Щодо енергетичної рівності: у даному контексті енергетична рівність має відображати можливості держави з забезпечення доступу до надійних та доступних за ціною енергоресурсів, і тут не враховується рівень свободи на енергоринку – державні субсидії енергокомпаніям можуть бути наявними чи відсутніми.

Це нагадує про український досвід із заморожування споживних енергетичних тарифів. Дешеву енергію на ринку мати можна протягом певного часу, але це рано чи пізно призводить до негативних наслідків.

Щодо взаємодії з навколишнім середовищем: тут мова йде про здатність держави протистояти наслідкам екологічного характеру та скороченню запасів енергоресурсів, особлива увага приділяється енергоємності економіки на душу населення. Але нагадується, що при цьому не оцінюється економічна доречність та ефективність.

Можлива небезпека тут виходить саме з останнього твердження – «зелена» енергія не є дешевою, а запровадження технологій з енергозбереження також має певну вартість, що оплачують споживачі (підприємства і населення). Із точки зору витрат, звісно, можна зробити споживання більш економним, але споживач буде витрачати ще більше коштів на підтримку нового режиму енергозбереження, що можливо лише за умов стабільного зростання доходів.

Цей пост, звісно, не є критикою суті розглядаємої концепції, але, натомість, є попередженням про те, що орієнтація на підвищення рейтингів, цифрових показників та інших форм оцінки без урахування навколишньої реальності є небезпечною та шкідливою.