UA
Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.01.2022 18:39

Якщо дід був "головним із музики" в Українській Народній Республіці

Два Кирили, два Стеценко...

Мій нинішній візит до головного офісу бібліотечної системи Солом’янського району міста Києва носив дещо спонтанний характер. Я вже кілька діб збирався туди нанести візит, все перешкоджали різні не такі вже й серйозні справи. Проблема полягала в тому, що декілька років тому я завітав до тієї споруди, що міститься поміж вулицею Освіти і проспектом Лобановського, і в результаті того виник було чималий публічний конфуз.
Те що я там зустрів тоді, мене немовби ошпарило. У великому і просторому читальному залі першого поверху приміщення, на одному з столів, я побачив, ви, можливо, й не повірите, але це, їй-право, було насправді – портрет із якось ілюстрованого журналу В.В. Путлєра. Мабуть, на тому столі лежали ще якісь статті про московитську агресію. А портрет для чого? Невже з поваги?
Але я думаю, що в розпал російсько-української війни (надворі стояв, напевне, рік 2016 чи 2017) це було елементарним блюзнірством, святотатством. Ще й завідувала тим залом старенька бабуся, яка робила вигляд, що вона українську мову чує вперше. Я розвернувся і поїхав додому. Тут же видав статтю і в соціальній мережі, і в своїх постах ряду Інтернет видань про московську стайню замість української бібліотеки у самому центрі столиці. Бо як помітив, усі стіни читального залу бібліотеки були заклеєні стендами і плакатами про русскаго (хоча насправді – хто не знав – нехай знає, він має глибоко українське коріння) пісатіля Дастаєвскаво…
Раніше бібліотека носила його ім’я. Було схоже на те, що з тих пір тут нічого не змінилося на український лад. І це просто ображало до глибини душі мене, пересічного громадянина незалежної держави… З бібліотеки густо перло запахом давно нечищеного лошатника.
Це Кирило Вадимович Стеценко оповідач-золотоуст...
Як зчинилася тут буча в соціальних мережах. Та яке, мовляв, він має право критикувати, брати під ноги Солом’янську бібліотечну систему. Та хіба ж він не знає, що там прийшла навести лад нова, активна людина? Навіщо її збивати з пантелику? Явно на когось працює…
Не знав і не думав навіть розвідувати подібне. Я в житті ніколи ні на кого не працював, окрім України. А хіба я пані завідуючій не допомагаю, привселюдно вимагаючи у своїх публікаціях у державних структур якнайшвидше позбутися назв у бібліотеках для дітей і юнацтва – імені Василя Чапаєва, московського м’ясника і україножера, якогось там Валі Котика? Хіба це не підтримка починань нового керівництва, якщо воно вирішило добитися оновлення в діяльності бібліотечної системи одного з центральних районів столиці?
Усі ці нюанси я пригадав мимоволі нині, крокуючи зледенілою вулицею Освіти поміж нові висотні будинки, які виросли за останній час у цьому мікрорайоні, прямуючи до бібліотеки. Як то зустрінуть мене тут?

Це пан Кирило Стеценко у пожиттєвій ролі знаменитого скрипаля-віртуоза...

А ось і «перша приймальня» - так записано на табличці у коридорі. Керуюча на місці – Ірина Юріївна Щербина. Мила, чарівна пані. Весело сміється з моїх слів про те, що це я публікував ті гострі статті…
-О, - каже, - це вже занадто давно було. Що там про те говорити… Тільки починала працювати в системі…
Мабуть, і справді так воно є. Пояснює, що найважче в процесі очищення бібліотечної мережі було – позбутися радянського намулу з недолугими чапаєвами, щорсами, котиками. Окремі малограмотні батьки виросли під цими цибатими лопухами і все робили для того, щоб недорікуваті Анька й Петька і гайдарівські нездорові фантазії та безглузді вчинки павлика морозова і далі беззастережно кумирили наших дітлахів. Бо ж вони безупинно писали скарги в різні інстанції, вимагаючи залишити все на радянський копил. І треба було витримати канони розгляду скарг, не порушуючи правилу їх розбору.
Я приніс у подарунок бібліотеці ряд своїх книг, і, зокрема, свіжий, щойно з друкарні роман у новелах і есеях «Не проспімо, браття, ВОЛЮ». Говорили про Євгена Чикаленка, Михайла Драй-Хмару, композитора Миколу Віталійовича Лисенка, про котрих детально розповідається в моєму творі. Я згадав про Олександра Кошиця і Кирила Стеценка, котрі сто років із хвостиком тому, за наказом Головного отамана УНР Симона Петлюри створили і відправили в подорож по світу Українську республіканську капелу, щоб проїхала по всьому світу і показала йому чим українська пісня відрізняється від московської.
Іванна Юріївна враз просіяла і каже:
-Поки ми з вами тут розмовляємо про капелу українських співаків, котрі покорили весь світ своїм хоровим мистецтвом, у сусідній залі бібліотеки виступає онук керівника того хору Кирила Григоровича Стеценка, який був «головноуповноваженим по організації музичних колективів держави» 1919 року – Кирило Вадимович Стеценко, його онук. Пішли почуєте, познайомитись…
І справді, в одному із залів зібралося багато людей – просто ніде сісти. А перед ними зі скрипкою в руках виступав спортивної статури рухливий, я б навіть сказав – граційний маестро. Він розповідав про природу і походження новорічних щедрівок. Наспівував їх, віртуозно підігруючи собі на смичковому інструменті, котрий, як він стверджував, виготовленій ще 1898 року. Іноді звертався до людей: мовляв, підспівайте мені. Це виходило вельми вдало і всі включалися в один могутній подих зали. Серце й душа від того наповнювались радістю і щастям…

Тут захоплююча свірель сопілки маестро не знає берегів ні часу, ні відстаней.

Ті колядки і щедрівки, котрих колись мене навчала мати, явно були не з цієї опери, тому я тихенько сидів і зачаровано слухав божественні співи. А Кирило Вадимович немовби метеликом порхав перед людьми. Одна мелодія змінювала іншу. І ось нарешті він дістався у своїй оповіді-проповіді до святого нашого «Щедрика». Його скрипка так заспівала, що я ще не чув такої ніжності і красоти в цьому інструменті. Зал підхопив божественний спів.

А тут відомий український композитор, скрипач і продюсер на груповому фото з відвідувачами Солом'янської районної бібліотеки...

Ми домовились з маестро, що як я підготуюся до розмови з ним, ми зустрінемось.
Тепер, я в цьому переконався особисто, центральна бібліотека Солом’янського району столиці стала домом, де зігріваються серця людей, наповнюються радістю і щастям.
***
Постскриптум:
За добу після події, надійшла мені електронна пошта з фотознімками події за участі відомого українського віртуоза-скрипаля, композитора, продюсера, Народного артиста України Кирила Вадимовича СТЕЦЕНКА. Гарні світлини. Зробив їх Ігор Рубцов, як я зрозумів, фахівець із громади Солом'янської районної бібліотеки. У зв'язку із цим, до свого тексту маю зробити таке доповнення.
Маестро віртуоз не лише в володінні скрипкою, щирих, задушевних бесідах про музику і святість людських діянь у збереженні канонічних щедрівок, яка залишається берегинею української душі. Пан Кирило продемонстрував і унікальний солоспів на сопілці. До зали наче одразу повіяло літньою свіжістю зеленого гаю, веселим переспівом птахів. Серця усіх начебто аж видимо наповнювались любов'ю до своєї правічної історії роду українців...
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]