Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
22.11.2020 16:35

Не журналісти, а піднощики снарядів

Краєчок гібридно-корупційної війни

Це вже нині сива історія. 2 грудня 2013 року, на ресурсі міжнародної радіостанції "Эхо Москвы", де я лише один із українських письменників друкувався тоді, регулярно оновлював свій блог, щоб просвітлював-обандерував "руській мір" стосовно того, що насправді відбувається в нашій рідній Україні, там я опублікував чергову статтю. Вона відкриється перед вами за цим посилом - https://echo.msk.ru/blog/jura777/1209377-echo/
Шість з половиною років цей ресурс був заблокований після моєї публікації 25 травня 2014 року, де розповідалося про запеклий бій під Краматорськом наших вояків з московитськими загарбниками, терористами, у результаті чого наші хлопці взяли у полон двох кремлівських пропагандистів - співробітників одного з рашівських довбаних телеканалів, які не просто вели брехливі, наклепницькі передачі про українських "фашистів" безпосередньо з бойових позицій російських загарбників на нашій території, а в їхньому авто, під час обшуку було виявлено зброю, зокрема, ПЗРК. Це за декілька кілометрів від нашого військового аеропорту.
Я писав про те, що за умов війни, подібне повинно дуже жорстоко каратися. Бо ж саме тоді, пригадуєте, московити під Луганськом кинули об землю нашу металеву птаху, де одним махом загинуло одразу 49 наших відважних героїв. Навіщо ж тележурналістам в авто потрібен був переносний зенітно-ракетний комплекс? Це ж не штатив для телекамери і навіть не саксофон для пошуку натхнення… Усе вказувало на те, що вони не просто ідеологічні терористи, а й банальні злочинці – піднощики патронів та зброї, яка вбивала наших людей…
Я ще ставив питання руба у тій публікації: а хто, власне, з української сторони посприяв тому, щоб по пані-братськи випустити полонених без будь-яких умов? Хто в країні, яка не мала глави держави (Янукович уже дременув і з Банкової, і з Межигір’я), приймав таке рішення? На якому рівні відбувався контакт, коли палав у війні наш Східний Донбас, лилася кров українців і кримських татар у Криму?
Статтю вночі я виставив на сайт ЭМ. Вранці, у районі десятої години, я побачив, що моя стаття стоїть на самому лобному місці сайту, лічильник "прочитань" летів зі скаженою швидкістю. Відгуків уже було декілька сотень. Значить, публікація здорово зачепила за живе рашівців усіх ступенів. Одначе, заглянувши на цей ресурс ще за годину, я з подивом виявив, що статті на її колишньому місці немає. І взагалі з ресурсу "Эхо Москвы" вона взагалі зникла. Це могло означати лише одне, що мою публікацію редакція, либонь, взагалі зняла.
Я лише смутно міг здогадуватись, чому подібне могло статися. Ще через пару годин, на найбільш видному місці Інтернет ресурсу радіостанції з'явилося, за підписом головного редактора сайту ЭМ, повідомлення, озаглавлене "О статье Александра Горобца". Редакція сайту, якби це так м'яко і делікатно висловитись, - «дико вибачалася» перед своїми читачами, що вона без перевірки виставила для прочитання відвідувачам явно ворожу статтю українського письменника і журналіста, котра принижує честь і гордість росіян, їхньої військової зброї і таке інше. Ще через якийсь час поруч із цим, висвітлилося ще одне подібне повідомлення, цього разу за підписом самого головного редактора радіостанції "Эхо Москвы" Олексія Венедіктова.
Завжди розпатланий, із скуйовдженим волоссям, що стирчить у всі боки, як з карикатури казкового Електроніка, Олексій Олексійович, повідомляв, що в редакції вже покарані всі, хто пропустив на сайт радіостанції мою " ворожу, провокаційну публікацію". Пробач, мовляв, патріотична Росіє, котра смертельно ненавидить Україну, цю жахливу помилку редакції! Будемо виправлятися…
Мені було зрозуміло, що це публічне, у стилі знаменитої удови, котра, відомо, сама себе добряче відшмагала, могло лише означати одне - якомусь страшенно високому начальнику у Кремлі прийшлася не до шмиги стаття про події під Краматорськом. Позаяк усі дії журналістів радіостанції були не чим іншим, як публічним самозализуванням ран...
Тільки через декілька діб, від знайомих журналістів московської редакції я дізнався, що ж насправді сталося з моєю публікацією. Того дня росфюрер Путлєр перебував з державним візитом у Китаї. Відсутність вождя в рідних пенатах зобов'язує його кагебістські структури лише уважніше спостерігати за підлеглими, за чутливою діяльністю інформструктур, зокрема. Хтось із підопічних Тлі (підпільна й образлива кличка кремлівського тирана) і виявив, що вільнодумне "Ехо..." затіяло, буцімто, ганебну проукраїнську поведінку. Та ще ж виставило статтю на найвидніше, сказати б, лобне місце, у самий шпіґель полоси - під заголовок сайту.
Був сердитий дзвінок із Пекіна. Пан Венедіктов на напівзігнутих кінцівках щодуху полетів до найвищих кабінетів Кремля. Мою статтю, звісно ж, тут же викинули до корзини. І стали мене публічно лаяти, мовляв, підвів редакцію. За цим скрипом заблокували всі мої публікації на сайті. А їх виявилося понад двісті за декілька років.

Земля дрижала, коли йшли всі на Майдан...

Не позаздрю ні Венедиктову, ні решті колег із "Эхо Москвы". У Мордорі розпочалося, зрежисоване владою, відверте гоніння на журналістів фактичного єдиного більш-менш демократичного видання в РФ. Те що редакція гнівно облаяла мене за публікацію статті, їй ні скільки не допомогло у власному відбілюванні перед кремлівською верхівкою. Позаяк, мабуть, була дана чітка команда - серйозно провчити журналістів. Відтак, у центрі Москви, побіля редакції радіостанції, активісти, надзвичайно схожі на байкерів друга Путлєра "Хірурга", закопали високого стовпа. На нього висадили загажений унітаз з старорежимною смикалкою на ланцюжку для змиву нечистот. Усю цю гротескну конструкцію, організатори цькування обліпили пропагандистськими поясненнями про те, що це, мовляв, є прообраз радіостанції ЭМ, яка скидає нечистоти на голови любимої Росії і росіян.
До честі журналістів даного ЗМІ, мені ніхто і нічого не написав, жодного разу не зателефонував. Напевне ж, колегам було добре відомо, що всю ситуацію, в яку потрапила редакція через мою чесну і правдиву позицію у тому посту з висвітленням події, я добре розумію. Кримінальний тиск влади на пресу, на жаль, в усьому світі однаковий...
Нині мені вдалося розблокувати вхід на сайт радіостанції. Раджу, друзі, прочитати статтю в моєму блозі, яку я опублікував 2 грудня 2013 року на цьому Інтернет ресурсі. Вона стосується того, як розпочинався український Майдан у Києві і що то була за подія для всіх, хто вийшов проти прислужників кремлівських посіпак, котрі засіли в українській владі.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]