Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
02.12.2016 19:03

Головним з журналістської етики обрали запеклого колаборанта

Адепти "руського міра" вже на бантинах влади в Національній спілці журналістів України. Незабаром, либонь, будемо зустрічати на Хрещатику Дмітрія Кісєльова, начальника телеканалу "Россия"...

Із величезним здивуванням дізнався, що сьогодні головою Всеукраїнської громадської організації «Комісія з журналістської етики» обрано Андрія Куликова - http://informator.news/holovoyu-komisiji-zhurnalistskoji-etyky-stav-andrij-kulykov/ Як на мене, - рідний політичний брат Надії Савченко, близький до однодумства з Тетяною Монтян.

Це саме той Куликов, що ще недавно вів програму  «Свобода слова» на телеканалі Пінчука ICTV . Котрий, водночас ганебно відзначився тим, що з’їздив із дружнім, братнім візитом до так званої ДНР, і побачив, що там, виявляється, все дуже добре. Ось його картина маслом. На вулицях, зупинках транспорту і в кафе багато людей. Що вони веселі й усміхнені, з насолодою готувалися, як він примітив, до якогось свого чергова параду на площі Леніна. Одне слово, як можна зрозуміти з бадьорого репортажу журналіста, все там о ` кей. Про це читайте тут - http://donbass.ua/news/region/2015/09/18/andrei-kulikov-rasskazal-zachem-ezdil-v-doneck-video.html

 Ще відомо, що саме А. Куликов під час тієї поїздки був пропагандистом так званого телемосту, влаштованого скандальним, відверто рашівським «17-тим телеканалом» з телестудією в Києві. Вельми сумнівним ЗМІ, зазначу, котрий належить, як пишуть колеги, нібито до медіа-імперії колишнього міністра часів Януковича Олександра Клименка. Характерно, що саме журналісти «17-го телеканалу» виявилися майже поруч з місцем підриву тележурналіста Павла Шеремета в зеніті цьогорічного літа, і цинічно вели репортаж про те, як понівечене тіло журналіста перехожі й медики доставали з пошматованого вибухом авто. Чим не герої?! Думаю, що для А. Куликова – так це точно, оскільки він заради картинки на цьому телеканалі помчав у донецьке пекло, щоб переконати всіх: там настільки славно й пригоже, замало як не на Мальдівах. Що у тому ефірі людям з київської кіностудії – журналістці Інтернет видання «Оглядач» Тетяні Заровній, яка покинувши все, втекла від війни і бойовиків з Донецька до столиці України, відомому ведучому телеканалу « UA -Перший» Миколі Вересню, довелося остуджувати пропагандистський пил пана Куликова. Заявляти, що панове глядачі, перед усім - журналісти: не піддавайтеся, мовляв, на спокусу безпечності від зальотного Куликова. Є десятки прикладів того, як російсько-терористичні окупанти знущаються, катують українців, насамперед журналістів. Підвали катівень забиті українцями, працівниками донецьких ЗМІ, чого не хотів побачити пропагандист фейкових республік Куликов. (Про це чітко й однозначно читайте тут - http://ru.telekritika.ua/dusia-archive/30116 ).

Відомо, що в Донецьку цей горе-патріот активно спілкувався з діяльними прибічниками бойовиків та терористів, – зокрема, журналістом Андрієм Бабіцьким, який не нахвалиться звитягою і бандитським оскалом тих «шахтарів» і «відпускників» з Росії, хто щодоби в Донбасі руйнує Україну, вбиває українців. 

(Андрій Бабіцьий – вельми химерна й незрозуміла особа, одначе затятий, махровий українофоб. Колишній співробітник радіо «Свобода», якого звільнили з редакції за його агресивну людиножерну позицію щодо України. Він 2014 року публічно й бурхливо вітав захоплення Росією Криму, тим, що московіти вбивали українців у Донбасі. Намагався цю хворобливу, мракобісну позицію проштовхнути в випуски новин «Свободи». Переїхав до Донецька, і там нині очолює агресивний антикиївський телеканал. Бабіцький - колишній побратим А. Куликова по його тривалій роботі на міжнародній радіостанції Українська служба Ві-Ві-Сі). Ще у дужках зазначу:  (не забуваймо також: у могилах Донбасу вже похоронено понад 10 000 наших громадян.)

Тісно контактував пан Куликов у своєму відряджені з «депутатами» від так званої ДНР, з проросійське-протерорестично налаштованими блогерами і штатними пропагандистами, адептами «руського міра». При поверненні з Донбасу А. Куликов виклав бачення проблеми у своїй публічній колонці, озаглавленій «Навіщо я їздив до Донбасу». Щоправда, її прочитати вже не можна, вона успішно стерта. І думається, не дарма. Цей діяч насамперед закликав до необхідності усвідомлення ідей «представників невизнаних республік», до проведення переговорів керівництва бойовиків з першими особами України. Одне слово, все чітко за сценарієм Кремля. Написати подібне можна було б, не долаючи сотні й сотні кілометрів на війну…

Одне слово, пан Куликов закликає Україну визнати, якусь там автономію Донбасу, бо ж пише він, зверніть увагу, не про Донецьку, Луганську області, які розорені, пограбовані нині окупантами, а чітко  вимагає нового статусу для якихось там « НЕВИЗНАНИХ РЕСПУБЛІК», де, як відомо, заколот учинила очманіла Московія. Це означає, що він чітко й однозначно визнає вимоги бойовиків, які бачать себе «санітарами бандерівської України», активно підтримує позицію Кремля в окупації Донбасу. Якось інакше це розцінити просто не можна.

 Як ви гадаєте, розуміння цього прийшло до пана Куликова зненацька, коли він, приміром, потрапив на площу Леніна в Донецьку, почув бадьорі радянські пісні, під які марширували російсько-терористичні напівп’яні бойовики, готуючись до параду? Очевидно, що ні. Я не раз чував в ефірах Андрія Куликова його заяви про те, що він росіянин. (http://wz.lviv.ua/interview/128114).

Це, мабуть, і зіграло вирішальну роль у тому, що його, як високого і дорого гостя зустрічали у вересні нинішнього року в Донецьку різного роду вороги України, сприймали за свого, однокровного. І як не парадоксально, судячи з його колонки у пресі, написаної після повернення з відрядження на війну, рідними він для себе знайшов людей, які бігають з автомати, катаються на «Градах» і «Буках», стріляють по наших населених пунктах Донбасу. Він, як я зрозумів, глибоко й проникливо пройнявся маніакальними ідеями бандитів Захарченка, став його однодумцем.

Тільки, скажіть, будь ласка, панове, при чому тут Комісія з журналістської етики, яка є однією з складових Національної спілки журналістів України (НСЖУ), головою якої обрали цього явного сепаратиста, ворога суверенної, унітарної України?  І як подібне могло статися, коли фактично друга донецьких адептів «руського міра» обрали на роль судді честі й моралі всіх українських журналістів? Що не було в запасі жодного українця, чи саме за цього ворога нашої держави наказали голосувати? Якщо в подібне не втрутитись спеціальним органам, і так й далі все покотиться,  то завтра, дивись,  НСЖУ очолить сам Дмітрій Кісільов з телеканалу «Россия». До цього, либонь, уже недалеко залишилося…

Ви, можливо, скажете: ну, що, мовляв, такого учинив цей Куликов, коли взяв участь у телевізійному мосту поміж Донецьком і Києвом? Я вам відповім: це злочин проти України. Тому, що він фактично ЛЕГІТИМІЗУВАВ ПРЕДСТАВНИКІВ ЯКОЇСЬ ТАМ ТЕРОРИСТИЧНОЇ ВЛАДИ, ЯКОЇСЬ ДНР.

Він зробив героями зрадників-журналістів, з котрими вів діалог, і які, відомо, підтримують, пропагують бандитів і терористів, котрі убивають українців, котрі замахнулися на наш суверенітет і цілісність держави.

Як може таке лайно бути зразком журналістської честі в Україні? Мабуть, такі ж як він, його й обирали на цей пост. Не інакше.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net