Утьох не збиратися!

Поставлю я перед вами, друзі, одне таке запитання. Скажіть, будь ласка, якби ви знали, хто має прийти до влади після банди Януковича,  - ті що вже були впродовж нинішнього року, хто нині є при владі, - чи пішли б ви на Майдан? Чи поспішили б під бияки міліціянтів, під кулі «невідомих» снайперів, як рішуче і сміливо вчиняли торік? Іншими словами, чи варті жертви, Небесна сотня зокрема, сотні покалічених, без очей, рук, ніг того, щоб на Олімп зійшли Порошенко, Яценюк, Мохницький, Ярема, Гонтарєва, той міністр, якому сказали сплати ще стільки ж за посаду, скільки він уже заніс, а він привселюдно залився слізьми безпосередньо на засіданні Кабміну, бо стільки ще не назбирав хабарів з підлеглих? І це, до речі, не жарт. Нова банда здрастує…

Чи хотіли б ви, несучи шини  на Майдан торік, щоб такий жахливий парламент прийшов на зміну попередньому, коли в сесійній залі нічого не вирішується, не обговорюється? А всі рішення приймаються на «договорняку» у вузькому колі наближених. Тому пан Яценюк упевнено заявляє: «Все приймаємо без обговорення і в пакеті наших домовленостей…» Про них, зрозуміло, знає тільки найвужча групка вождів фракцій коаліції. Всі решта – публічні кнопкодави…

Так вони прийняли на світанку перед новим роком бюджет-2015 – без розпису витрат: кому схочуть «на горі» тому й стільки уділять. А це зелена вулиця в букетах для корупції і розподілу кошторисного короваю лише поміж «своїми». Так вони борються з хабарами і казнокрадством, крокують у Європу. Сьогодні ця ж механіка буде застосована щодо поправок до бюджету. А водночас і прийняття ряду нових законопроектів. Серед них і найпрогресивнішого – впровадження 15-відсткового відрахування з тих пенсіонерів, які працюють. Бачите, ці жирно живуть.

Скажіть, у тому разі, коли парламент нічого не обговорює, ніяких рішень у режимі дискусій не приймає, для чого він такий – у 450 оглоїдів, потрібен? Скоротити його, як мінімум, утроє чи навіть учетверо – це просто таки вимога дня! Яка одразу величезна економія державних коштів буде! Але головне, знаєте, навіть не це. Кожен нардеп – це потенційний високо ранговий корупціонер і злодій. Більш як двома десятиліттями практики  вони успішно довели цей гіркий постулат. Кажу вам це, як колишній помічник-консультант ряду народних депутатів, які, до речі, працювали якраз у Бюджетному комітету ВР.  І, будьте певні, більша половина з нинішнього складу ВР сповна виправдовує таке високе й підле звання. Чи мені вам доводити, що це справді так. Скоротивши представницький корпус учетверо, ми тільки виграємо, а головне відчутно похитнемо устої корупції і казнокрадства, хабарництва та розтягайства у державі. Тільки ж як зрізати ту гіляку, де розсілося це чорне вороння?

Що заважає нинішній владі? Що мозолить їй очі і неприємно б’є по мізках? О, це, як серпом по одному місцю - критика начальства пресою. Все було б чудово, якби журналісти були позбавлені  права на об’єктивну оцінку подій, а подавали б у новинах лише сам шоколад. Думаю, що за таких умов суспільство точно б збожеволіло. За тиждень. Бо де було б узяти позитивних прикладів руху уперед, коли в усьому задкуємо. В усьому! Але ви, можливо й не повірите, одначе впевнений крок до цього абсурду уже зроблено. Один д******б зареєстрував законопроект, який забороняє публічну критику влади. І в тих фракціях, які з відкритими ротами ходять і лише дивляться догори на своїх вождів, уже збираються голосувати за це двома руками. Їх, либонь, нічому не вчить трагічний нічний політ тіл з висотних елітних будинків на Печерську…

Якщо парламент прийме такий законопроект, бо купку «договорняка» подібне може влаштовувати, а, отже, завтра, будьте певні, з’явиться інша геніальна пропозиція – заборонити збиратися втрьох. Що це за Революція гідності, яка точна нас привела до нового срср?

А тепер про революційний закон про заборону працювати пенсіонерам. Проілюструю  в картинках і на пальцях.

Якщо сьогодні приймуть такий законопроект, про відрахування 15-відсотків від державної допомоги, то завтра піду писати заяву на звільнення з посади доцента кафедри журналістики університету «Україна». Бо інакше, працюючи, я відбігавши місяць по лекціях і семінарських заняттях отримаю помітний мінус у порівнянні з тим, якщо сидітиму дома. Тому, що відтак, з мене будуть вираховувати не 15%, як нібито пишеться в законі, а практично всі 30! Чому? А тому, що ще 15 знімають за те, що моя пенсія перевищує рубіж у 3,5 тисячі гривень.

Звичайно, що це повний абсурд, позаяк виходить податок на податок. Це порушення всіх прав і правил. Можна, мабуть, оскаржити і в суді подібне.  Але хіба комусь щось докажеш у постмайданній владі, таким, як рекомендований на посаду прем’єра особисто Януковичем пан Яценюк та його камарилья?

Є інший аспект справи. Кафедра журналістики університету «Україна»  унікальна за своїм складом. Бо тут трудиться чотири Заслужених журналісти України, три члени Національної спілки письменників України. І, зрозуміло, ж усі пенсіонери. Знаю, що подібне - єдиний такий випадок у державі, тому, що це загалом велика проблема, хто у нас насправді готує майбутніх майстрів пера й мікрофона.

Ось існує такий Інститут журналістики Національного університету імені Т. Шевченка. Там багато десятків викладачів і не повірите, але це справді так - один лише певний практик, який пройшов школу конкретного видання – Юрій Боднар. Дівчатка зі школи приходять в інститут, гарно вчаться, захищають тут же на кафедрі кандидатські і залишаються працювати. Починають навчати інших журналістської майстерності і поняття не маючи при цьому, що це таке насправді. Без найменших навиків того, як твориться газета, як верстається Інтернет видання, як готуються теле- і радіопередачі. Чого вони можуть навчити? Теорії? А як підготувати конкретну статтю, зробити передачу. Відредагувати текст? Тому доволі часто можна почути від практиків, що на виробництво приходять дипломовані інваліди, яких потрібно вчити сформувати речення.

Тільки нинішнього року виступав з лекціями перед студентами-журналістами Авіаційного університету, де є інститут підготовки журналістів, в університеті імені Драгоманова – там кафедра. Точнісінько така ж ситуація, як у шевченківців. Журналістів готують люди, які ні дня не трудилися в ЗМІ.

Загалом в Україні молодих людей з дипломами журналістів стільки «наклепали», що ними в державі хоч гать гати. Професія знецінилася до неможливого. А ось коли я закінчував вуз, тоді було зовсім інша ситуація. Уявіть собі. Журналістів готували лише два вузи – київський і львівський університети. Випускали по двадцять п’ять дипломованих фахівців стаціонару та по 75 – заочного в рік. Загалом – двісті журналістів на 52 мільйони населення республіки! От тоді славилося слово журналіст…  

Тому я не зовсім плачу з того, що розсипається наша кафедра журналістики. Гірше, коли цю справу продовжать неуки від газетного-телевізійної справи. А швидше за все так воно якраз і буде…