Національна екологічна мережа України

У нашій країні працює 47 національних природних парків, 18 природних заповідників та 4 біосферні заповідники, в яких працює не одна тисяча людей, і яким доводиться щодня долати скруту своїми силами, виконуючи вкрай важливу для планети роль – охороняти дику природу. Чим можуть допомогти цим людям народні депутати?

 

З такою доповіддю виступив на круглому столі на тему: «Національна екологічна мережа України та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття», організованого Всеукраїнською екологічною лігою.

Щоб отримати відповідь на це питання я особисто звернувся до кожного з національних парків та заповідників з проханням розповісти, з якими проблемами їм доводиться зіштовхуватись щодня, які перешкоди видаються їм неподоланними і нарешті - до яких дій необхідно вдатись народним депутатам, щоб подолати наявні проблеми заповідної галузі. Адже лише погляд з середини може дати розуміння – що треба зробити, щоб дійсно допомогти цій непопулярній в очах сучасних службовців галузі.

 

Чимало проблем, про які я дізнався, виявились спільними для більшості парків і заповідників. Разом з тим, парки і заповідники розміщені в різних регіонах, представлені різними ландшафтами і тому мають чимало регіональної специфіки.

 

Так, наприклад, для Древлянського природного заповідника досі не виділяються гроші на радіаційне обстеження території, адже заповідник розміщений на радіаційно забруднених землях. Його працівники наразі не можуть пересуватись по території, оскільки не відомо, де перебувати безпечно, а де ні.  Приморські нацпарки не мають юридичного  права оформити акти на право користування акваторіями морів і лиманів, оскільки акваторії не обліковується в складі природно-заповідного фонду. Таким чином адміністрація нацпарків не може здійснювати охоронну, біотехнічну та господарську діяльність в акваторії. Також, по вказаній причині, нацпарки не можуть отримувати фінансування на роботу у акваторії.

 

Окрім згаданого, такі проблеми характерні для Національного природного парку «Азово-Сиваський». У випадку із Опукським природним заповідником взагалі існує неподоланна проблема – його територія накладається на землі оборони, які орендує Російський флот. На прикладі НПП «Нижньосульський» бачимо, що рівневий режим у водосховищах регулюється не залежно від наявності НПП, що призводить до знищення нерестовищ, колоній та місць гніздування птахів. Біосферний заповідник «Асканія-Нова» не має можливості для стабільного постачання води для розміщеного на його території дендропарку, без  чого  щороку існує вірогідність загибелі цього унікального об’єкту. У степових природних заповідниках держслужбовці в системі МНС видають приписи розбити весь ПЗФ на квадрати по 10 га мінералізованими смугами, що не сумісно з заповідним режимом. А у випадку з НПП «Гетьманський», в Указі Президента про його створення взагалі, в нема вказівки про одну з сільрад, що увійшла в НПП (Чернечинська сільрада - 1263,6 га), що потребує внесення змін в Указ.

 

Крім цього, проаналізувавши відповіді всіх установ природно-заповідного фонду, нам вдалось підготувати зведений огляд проблем, на основі якого ми підготували пропозиції до внесення змін у законодавство. Відтак, наразі серед законодавчих проблем щодо природно-заповідного фонду лишаються численні неузгодженості між ЛКУ, ЗКУ, ЗУ «Про природно-заповідний фонд», Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», постановами Кабміну та наказами різних міністерств. Різні державні органи, з якими доводиться контактувати дирекціям ПЗФ, важко і довго контактують між собою. Декларативні Закони та Укази Президента в галузі заповідної справи не виконуються, а їх виконання ніхто не контролює. Наразі не затверджена програма розвитку заповідної справи тощо.

 

Крім того,у зв’язку із наслідками адміністративної реформи, в 2013 ліквідовані підрозділи Мінприроди в областях, через що стало неможливим погодження лімітів на господарські роботи в  установах ПЗФ. Проведення заходів відповідно до проектів організації території ПЗФ все одно чомусь потребує щорічного погодження.

 

Місцеві чиновники втручаються в роботу ПЗФ. Приймаючи рішення, які не рахуються з наявністю на їх території ПЗФ, наприклад, виділяють земельні ділянки на землях, що  входять до національних природних парків без вилучення.

Держлісагенство лобіює передачу парків у своє підпорядкування, проте частина парків переконана, що всі вони мають бути підпорядкованими Мінприроди, адже  НПП і заповідники підпорядковані різним відомствам - тому нема спільної роботи, різні форми звітності і вимоги.

Нацпарки та заповідники  не мають  можливості повноцінно функціонувати без затвердженого у відповідному порядку проекту організації території. Його розробка займає чимало часу і потребує  значних обсягів фінансування з боку держави.  Натомість, прокуратура та екоінспекція, знаючи про відсутність проекту, проводять регулярні перевірки і надають приписи на формальних підставах відсутності проекту.

Установи ПЗФ не мають статус потерпілої особи в разі завдання збитків території ПЗФ і в разі стягнення збитків нанесених діями порушників, кошти все одно не потрапляють в ПЗФ, навіть на ліквідацію наслідків таких порушень. Розподіл коштів з державного та обласних фондів охорони навколишнього природного середовища відбувається не прозоро, деякі установи ПЗФ роками не можуть отримати фінансування. Кошти, стягнуті з порушників через суд скеровуються не до установи ПЗФ, а до Держбюджету.

Не врегульоване питання охорони та використання водних живихна території ПЗФ до затвердження відповідного положення. Внаслідок цього виникає правовий вакуум,чим користуються браконьєри.

Відсутня єдина система моніторингу стану всіх ПЗФ. Установи ПЗФ, що підпорядковані різним державним органам, мають різну систему звітності, що практично виключає можливість ефективної співпраці.

Господарські проблеми:

Не виділяються кошти на транспорт, паливно-мастивні матеріали, на наукову роботу. В результаті або працівники відділів науки та охорони виконують свою роботу власним коштом (включно із транспортними розходами), або зовсім не виконують її. Деякі НПП не мають навіть коштів на  створення приміщення адміністрації. Незважаючи на те, що наявність нацпарків в районі або області суттєво впливає на економічну складову життя та імідж району та працевлаштування населення, нацпарки фінансуються лише з Держбюджету – місцеві бюджети не вкладають жодних коштів у їх розвиток.

Низька зарплата спричиняє відтік кадрів (для прикладу - в лісгоспах вдвічі вища зарплата, є надбавки за вислугу років і можливість премій). Так, зарплата працівників НПП «Голосіївський» значно нижча за столичні показники прожиткового мінімуму. Немає можливості залучати до  проведення наукових досліджень спеціалістів з вузьких тем, що є працівниками сторонніх установ. Якщо установа ПЗФ розміщена у віддалених районах, то з числа місцевих жителів неможливо знайти кваліфікованих кадрів, а залучити кваліфікованих спеціалістів з наукових центрів неможливо.

У дирекцій парків відсутня можливість збільшення штату або перегляду його структури. В структурі тих НПП, що мають в своєму складі озеленені території загального користування, нема можливості створити відділи благоустрою. Тому функції цього неіснуючого відділу змушені у робочий час  виконувати відділ рекреації і служба охорони.

Попри законодавчо передбачений соціальний захист (у т.ч. забезпечення житлом), працівники ПЗФ не отримують службового житла.

Казначейство систематично затримує переказ коштів на роботу установ ПЗФ, внаслідок чого нацпарки накопичують роками кредиторську заборгованість. Постачальники товарів і послуг, з якими у парків укладені договори, відмовляються надавати послуги та товари, ініціюють розірвання угод. У деяких парків кредиторська заборгованість накопичується роками.

Робота установ ПЗФ багато в чому відбувається на тендерній основі, будь-якій ініціативі немає місця. Все фінансування планове. В бюджеті установ ПЗФ відсутні кошти для вирішення непередбачуваних проблем. Таким чином, ліквідація катастроф, невідкладні заходи по боротьбі з порушеннями і чимало інших проблем взагалі не можуть бути подоланими, адже адміністрація ПЗФ не має права виконувати такі дії бюджетним коштом.

Літописи природи, що є науковою працею і виконуються в парках і заповідниках, не захищаються авторським правом і не є  науковими публікаціями, у зв’язку із чим створюються значні незручності у використанні в цих документах  наукових відомостей, зібраних науковцями парку або заповідника.

Відсутня єдина система маркування туристичних та екологічних стежок в НПП, а також Положення про надання платних рекреаційних послуг установами ПЗФ, що  спричиняє складності при організації туристично-рекреаційної діяльності в нацпарках.

Проблеми із землею

Після створення нацпарків, землі від користувачів до адміністрацій не передаються. Переважно це стосується земель державного лісового фонду, які лісгосподарськими підприємствами не передаються за прямою вказівкою керівництва Держлісагенства. Внаслідок цього – межі ПЗФ не винесені в натуру. Парки і заповідники не мають документів на право власності на землю. Частина земель - землі лісгоспів, у яких на винесення в натуру нема грошей взагалі. Тому на їх землях тривають самозахоплення. Те саме стосується і земель сільрад на берегах  водойм і річок. При цьому законодавство не дозволяє адміністрації парку здійснити винесення в натуру всіх його меж, а не лише йому переданих.

Досі лишається законодавча можливість зміни цільового призначення земель, що входять до складу  ПЗФ, у т.ч. під будівництво, а також можливість вилучення земель ПЗФ для суспільних потреб  і ліквідовувати статус ПЗФ, що повністю нівелює думку про те, що заповідання вберігає заповідні території назавжди.

Законодавство не передбачає умов для відновлення втраченої цінність територій ПЗФ.

При створенні ПЗФ відсутня можливість створення без погодження з землекористувачем, навіть якщо йдеться про землі державної власності.

При оформленні держактів на землі  нацпарків, у них не вказується функційне зонування їх території, без чого неможливо ввести реальні обмеження господарської діяльності користувачів земельних ділянок.

Сільради скасовують свої ж погодження, раніше надані на включення землі в парк.

Проблеми охорони установ ПЗФ

Повноваження служб охорони ПЗФ дуже обмежені, по суті вони не мають статусу держслужбовців. Процедура накладання адмінстягнень складна, працівники служб охорони ПЗФ не можуть складати протоколи за невиконання приписів; статті 85, 90, 91 та 188,5 КУАП не входять в повноваження служб охорони; також вони не мають права на фото та відеофіксацію порушень. При цьому відсутній механізм відшкодування працівникам служб охорони шкоди, заподіяної їм при виконанні обов’язків; відсутні навчальні курси.

Проблеми стосунків із місцевим населенням:

Законодавство про природно-заповідний фонд не враховує традиційні промисли та зайняття місцевого населення. Наприклад, при  створенні НПП у 2009-2010 роках всіх запевняли, що на їх території можна буде полювати і відразу після цього на законодавчому рівні заборонили мисливство в ПЗФ. Внаслідок цього, місцеві громади в переважній більшості конфліктують з адміністраціями установ ПЗФ.  Імідж парків знаходиться на дуже низькому рівні, розширити установи ПЗФ неможливо через категоричну незгоду місцевих громад.  Також місцеві мешканці через відсутність законної можливості займатись традиційними промислами здійснюють це нелегально та неорганізовано, чим завдають великої шкоди заповідникам та національним паркам.

Під виглядом думки громад браконьєри лобіюють полювання в ПЗФ. Сьогодні всі громади проти розширення ПЗФ. 

Навколо заповідників нема буферних зон, господарська діяльність здійснюється аж до межі ПЗФ, чим місцеве населення суттєво впливає на реальний режим ПЗФ тощо.

Дякую директорам та працівникам заповідників та національних парків за ту відвертість, з якою вони розповіли йому про наболіле, про системні проріхи у законодавстві, про те, як відобразились на їхній роботі останні законодавчі зміни у державі та адміністративна реформа.

 

Я і надалі планує довготривалу системну роботу по допомозі  установам природно-заповідного фонду в усіх регіонах України та підтримки галузі заповідної справи, як такої. У цьому намірі сподіваюся на подальшу співпрацю з заповідниками і нацпарками, без яких виконати такий замисел не можливо.