Щодо конфліктної ситуації з експортом окремих видів української сільгосппродукції

Спитаєте: для чого? – Відповім.

Для того, щоб зрозуміти що ж стало реальною причиною того, щоб відносини з нашими найближчими сусідами і партнерами перейшли з площини звичайних торговельних спорів та суперечок, що присутні завжди в міжнародній торгівлі в визначених формах та обсягах, в стан політичної кризи та політичних сварок, що є неприпустимим в умовах повномасштабної війни в Україні.

Спробуємо розібратись більш детально.

1. Прогнозування змісту конфліктної ситуації.

Тут маємо повну відсутність новизни і явну подібність ситуації до тієї, що склалася в попередні періоди і стосувалась експорту окремих видів сільгосппродукції до країн Східної Європи – членів Європейського Союзу.

2. Прогнозування періоду виникнення конфліктної ситуації.

Абсолютно прогнозовано з економічної точки зору – кінець основного періоду збору врожаю в 2023 році.

Прогнозовано і з політичної точки зору, а саме: період напередодні проведення восени 2023 року виборів в окремих державах Східної Європи – членів ЄС, в яких сільське господарство є однією з базових галузей економіки.

Тому цілком зрозумілим та прогнозованим за періодом є використання політиками в таких країнах напередодні виборів тези щодо захисту національного виробника, в тому числі - сільгоспвиробника.

3. Прогнозування місця (локації) виникнення конфліктної ситуації.

Тут також усе прогнозовано: країни, які були суб’єктами такої ситуації в попередній період (як правило – пострадянські країни), стали місцем її появи і тепер, з урахуванням періодів виборчої кампанії в цих країнах.

4. Прогнозування способів та методів попередження виникнення та врегулювання проблемних ситуацій, пов’язаних із суперечками в міжнародній торгівлі.

Єдиними загальноприйнятними у світі та загальновідомими є заходи, визначені Світовою організацією торгівлі, Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, угодами про вільну торгівлю та Угодою про асоціацію України з ЄС.

Таким чином, аргументи типу «не знали, що», «не знали, де», «не знали, коли» та «не знали, яким чином може виникнути така проблемна ситуація» не проходять.

Усі все знали!

І повинні були робити також усе, щоб цього не допустити взагалі або принаймні максимально мінімізувати негативні наслідки.

Але не зробили. Чому? Бачу кілька версій.

Спробуємо проаналізувати кожну з них.

Версія перша – несвідома непрофесійність(банальна для нинішньої влади). Версія полягає в тому, що відповідні міністерства повинні були постійно моніторити цю ситуацію, виявляти загрозливі тенденції та вживати відповідних заходів у рамках двостороннього та багатостороннього торговельного співробітництва з відповідними країнами для недопущення виникнення такої ситуації.

Виключно в рамках СОТ.

Тобто наполегливо готувати, погоджувати із торговельними партнерами та подавати на розгляд уряду пропозиції щодо застосування звичайних загальноприйнятих заходів нетарифного регулювання адміністративного характеру, як то ліцензування, квотування, добровільне обмеження експорту.

Цього не відбулося.

Версія друга – свідома непрофесійність або свідома бездіяльність з метою свідомого створення передумов для виникнення такої ситуації, яка зі сфери економічної переросла в політичну з відповідними вкрай негативними наслідками для України з точки зору погіршення відносин із країнами-сусідами, які є союзниками України в умовах повномасштабної війни з росією.

Така версія потребує аналізу відповідними контррозвідувальними органами, оскільки має ознаки злочину проти держави Україна.

Версія третя – популістична.

Вона полягає у формуванні передумов для виникнення такої конфліктної ситуації, усвідомлюється та відслідковується зацікавленими особами. При цьому відповідні заходи свідомо не вживаються і ситуація доводиться до рівня скандальної на політичному рівні.

Після настання кульмінації за вказівкою показово вживаються заходи, які технічно врегульовують ситуацію. Але ці заходи не є принципово новими і могли та повинні були бути застосовані в попередній період з метою її недопущення.

Інакше кажучи – створення проблеми для того, щоб її потім показово вирішити. Але при цьому ніхто не враховує втрати політичного характеру в сфері міждержавних відносин із стратегічними для України союзниками в умовах повномасштабної війни.

Виходить популізм за рахунок державних інтересів.

Версію четверту – сліпий та категоричний лобізм українських сільгоспвиробників із тиском та ультиматумами влади — відкидаю, тому що українські аграрії добре орієнтуються в світовому ринку сільгосппродукції та правилах міжнародної торгівлі, де потрібно знаходити компроміс між цивілізованим захистом вітчизняного сільгоспвиробника та правилами СОТ.

Нехай висновки кожен зробить сам.

Думайте!