Рік Зеленського

Відгриміли суперечки прихильників та опонентів ЗЕ, а отже можна спокійно проаналізувати чим же він запам'ятався у свій перший рік правління

Рік під знаком ЗЕ пройшов доволі швидко. Хтось встиг розчаруватись у своєму кумирові, за якого був готовий ще рік назад лізти в бійку, хтось навпаки впевнився у своїй думці щодо Володимира Олександровича, в незалежності від того ця думка була зі знаком плюс чи зі знаком мінус.

Коли політологи та експерти намагаються проаналізувати успіхи чи поразки Зеленського, важливо зрозуміти, що ми аналізуємо, успіх громадянина Зеленського, успіх Президента України чи успіх самої України. Це три різні категорії, які в нашій державі не завжди перетинаються. Тож я б хотів проаналізувати не успіхи чи поразки, не «зраду» або «перемогу», а знакові для країни речі.

1. Перевибори до Верховної Ради України.

З одного боку цими перевиборами Володимир Зеленський просто таки «розкатав» під нуль старі політпроекти показавши, що їх час пішов. Влада комсомольців розбита, їм на зміну прийшли піонери. Політики старої формації а-ля Порошенко і Тимошенко вже не зможуть піднятись на рівень 15-20%, тим самим створюють вакуум в який може зайти свіжа кров з різних політпроектів. З іншого боку створення монобільшості і формування Уряду, поставило Україну під загрозу занадто великої концентрації влади в руках одного політика чи групи політиків. Негативний приклад Януковича, в якого теж була своя монобільшість не скоро піде з пам’яті українців.

2. Нові обличчя.

Завдяки перемоги на позачергових парламентських виборах, у владу прийшли люди, які за невеликим виключенням раніше не були дотичні до прийняття управлінських рішень. З одного боку наявність динаміки – це завжди краще аніж її відсутність, і приведши нових людей у владу Зеленський виконав свою передвиборчу обіцянку, з іншого боку нові обличчя не стали чимось якісно краще аніж їх попередники. Скандали та вміння постійно втрапляти в якісь халепи стало синонімом фракції «Слуга народу».

3. Війна.

В.Зеленський прийшов до влади без жодного розуміння на скільки складним є питання російсько-української війни. Весь його світогляд дійсно міг виразитись у фразі: «Треба просто перестати стріляти». За рік що минув війна не припинилась, а єдиним досягненням стало відновлення роботи Норманського формату та обмін полоненими. За великим рахунком Зеленський зараз змушений повторювати риторику і дії Петра Порошенка, розповідаючи і про безальтернативність Мінських угод.

Війна не припинилась, тому що вона не може припинитись. Навіть якщо ми перестанемо стріляти – це не значить, що ворог припинить вогонь. Як би там не було, але ключі від миру лежать в Кремлі, і ми не можемо виконати їх умови, а отже війна не закінчиться не завтра не післязавтра.

4. Економіка

Я думаю не багато зараз знайдеться людей, які скажуть, що за рік їх статки зросли, а бізнес клімат покращився. Тут є і об’єктивні і суб’єктивні причини. З одного боку, через пандемію COVID-19 глобальна фінансова криза прийшла в кожну країну, з іншого, проблеми в українській економіці розпочались ще в 2019 році, коли в четвертому кварталі ми отримали недоотримання бюджету в 40 млрд.грн. Як виявилось О.Гончарук розумів в управлінні держави не більше за першокласника, і те що в січні 2020 року ми отримали падіння промислового виробництво змусило Зеленського розпочати пошук обличь, які не дивлячись на бекграунд могли б врятувати економіку. І хоча критикувати Д. Шмигаля зарано, але економічного дива нам від нього навряд чи треба буде чекати.

5. Олігархічник концсенсус

Зеленському вдалось об’днати навколо себе всі фінансово-промислові групи окрім хіба Порошенка і Медведчука і змусити їх грати в одній команді. Звичайно, тактичні протистояння між олігархами нікуди не ділось, але борючись між собою, вони намагаються максимально не нашкодити Президенту, адже прекрасно розуміють, що при рівні довіри більше 50% у будь якому протистоянні з ним вони програють.

6. «Любі друзі»

Через відсутність в державі національної кадрової еліти, звідки б можна було черпати кадри кожний Президент починаючи з В.Ющенка намагається оточити себе людьми з найближчого оточення. На жаль, ще жодного разу така практика не була в країні успішною, і я вважаю, що Зеленський не буде виключенням. Ті 30 «кварталівців», які вже прилаштовані на ті чи інші посади, рано чи пізно стануть каменем на шиї його рейтингу.

І хоча В.Зеленський показав, що готовий прощатись із людьми не звертаючи увагу на колишні заслуги (звільнення А.Богдана з посади керівника Офісу Президента), але  у той же час він іноді занадто сліпо захищає своїх «партегеноссе» (у ситуації з «братом Єрмака» Президент став на бік свого підлеглого).

Не дивлячись на шквал критики з боку політичних опонентів у Володимира Зеленського зараз немає конкурентів на політичному олімпі. Його рейтинг чітко демонструє, що будь які перевибори не вигідні його опонентам, адже вони лише викинуть гроші на смітник. На жаль для них, але навіть падіння рейтингу з умовно 65% до 40% не дало значного приросту прихильників ані в Порошенко, ані в Тимошенко, про Вакарчука я просто промовчу. Тому «стара політична гвардія» розбита і не може консолідувати навколо себе навіть свій базовий електорат, і нав’язати свій порядок денний країні. У той же час важливо, щоб Зеленський та його команда не переставали чути критику і не заспокоювали себе тим, що влада від них нікуди не дінеться найближчі чотири роки. Адже як показує практика, в Україні з її сталими революційними традиціями можливо все.