Конституція на службі політичної доцільності

Президент України таки не обманув і вніс «до початку осінньої сесії» проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору) (р.№9037).

"Пропонована законодавча ініціатива має на меті внесення необхідних змін до Конституції України для реалізації цілеспрямованого прагматичного курсу України на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору як стратегічних зовнішньополітичних пріоритетів держави", - йдеться у пояснювальній записці.

Мета благородна та державницька, якщо розглядати державу, як територію із населенням на якій час від часу проводяться вибори. Адже зазначена мета орієнтації на в ступ в НАТО є настільки ж не далекоглядною, як і позаблоковість, адже не враховує те, що ситуація в міжнародній політиці плинна. Те що бачиться виходом зі складної ситуації сьогодні, завтра може виявитись пасткою, або тупиком.

Уявимо на секунду, що НАТО саморозпустилось, або ЄС перестало існувати. Що тоді робити? Куди іти? Знов Конституцію змінювати?

Або задаймо собі на хвилину питання, а може через декілька років або десятиліть Україні будуть вигідні вступ в міжнародні організації інших краї як наприклад Балто-Чорноморський союз про який так мріяв провідник українського націоналізму Юрій Липа. На мою думку, втрата гнучкості у зовнішній політиці це завжди мінус.

Окремо слід звернути увагу на зміни в Перехідні положення Конституції, а саме виключення ч. 14, яка нам говорить, що «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України».

Увагу на себе звертає те, що вступ в блок НАТО, якраз передбачає розташування на території країни-члена військових баз Альянсу. А заборона перебування військових баз інших країн на території України це якраз продовження політики позаблоковості.

Я розумію, що це робилось для розгону маніпулятивного інформаційного міфу, мовляв перебування військової бази РФ на території Криму призвело до його анексії, і той хто не підтримує зміни до Конституції України, той за Путіна і Кремль. І я впевнений, що при рівні критичного мислення українців команді Президента може це вдатись.

Законопроект потрібний Президенту задля об’єднання політичних сил навколо власної персони батька нації. Єдиного гаранта стабільності, євроінтегратора і борця за незалежність України.

Технологія «ніхто крім нього» була вдало використана передвиборчим штабом Бориса Єльцина у 1996 року. Але ця технологія була підкріплена фінансами і медійно всіма олігархами, і вони хоча б не чіпали Конституцію. У Петра Порошенка немає ані такого консенсусу, ані медійних ресурсів, тож навряд чи зміна Конституції України зможуть суттєво допомогти у боротьбі за Президентській пост. Хоча…в країні яка обрала спочатку зека а потім олігарха своїм Президентом дивуватись не треба нічому.