Тупик цивілізації

Однією з основних тез Честертона щодо розвитку людства було те, що науковці можуть неправильно трактувати археологічні досягнення. Бо за наскельними малюнками важко описати все життя первісної людини. Взагалі, навряд чи можна говорити про те, що первісні люди жили в печерах, одягалися в шкіри мамонтів, ходили з дрючками, у них взагалі не було хоч якоїсь культури спілкування, чоловіки всі поголовно били жінок. А згодом все це перетворилося на цивілізацію через череду випадковостей.

Можливо, завжди існувала частина розвинутих людей, що забезпечували прогрес, і завжди були ті, що були відсталими. І що важливо: людство і досі неоднорідне у своєму цивілізаційному розвитку. Досі є люди, що не просто перебувають у  первісному стані, живуть племенами і поклоняються комахам, вони ще й не хочуть розвиватися у знайомий нам «цивілізаційний» бік. Підтвердженням цьому є століття колонізацій, місіонерства, просвітництва. Жодні гуманітарні допомоги та навчання не допомагають тим, що живе у примітивному світі, хоч трохи наблизитися до сучасної цивілізації.

Науково-технічний прогрес допомагає нам отримувати більше інформації, обмінюватися нею, більше спілкуватися, зрештою, більше заробляти. Однак чи дає він нам можливість розвитку у її сприйнятті? Маючи iPhone 7, декілька планшетів, лаптопів, можливість онлайн-трансляцій з виборчих дільниць, штабів, місць катастроф чи світських заходів, чи ми можемо адекватно обробляти все, що отримуємо чи передаємо? Думаю, що ні. Ми просто стаємо тими, через кого проходить більша кількість байт. Ми одночасно можемо ходити до церкви і дивитися битви екстрасенсів. Ми можемо позитивно оцінювати зміни в зовнішньому вигляді військової форми і одночасно говорити, що це не на часі. Ми можемо сварити Грушевського, Скоропадського і Коновальця за розбрат і втрату державности і одночасно вимагати виборів всіх і вся в час війни з Росією. Зрештою, ми можемо обурюватися війною на Донбасі і вимагати заборони російського бізнесу в Україні і так само з задоволенням слухати шансон чи дивитися голубой огоньок з Максімом Галкіним. І не відчувати жодного когнітивного дисонансу.

Бо ми не змінюємося століттями. Частина з нас і далі намагається рухати цю країну і цей світ у майбутнє, а більшість і далі залишається звичайними дикунами, яким не треба виходити за межі «хліба і видовищ». І жодного аналізу чи адекватного сприйняття інформації, для власного розвитку

Наразі ми знову наближаємося до цивілізаційного тупика. Бо частина людства вже готова переселятися на Марс, а більшість і досі живе, просто повторюючи все те, що було сто, двісті чи триста років тому. Бо так прийнято.

То може, варто нарешті почати вчити людей думати, аналізувати і адекватно сприймати інформацію? Хоча б заради того, щоб не дати шансу первісним дикунам захопити світ і відкинути його назад у минуле?

Бо вони вже так робили сто років тому.