"Симпатичне" рішення Конституційного Суду: чи є в ньому "крапка"?

Вчора Конституційний Суд України (КСУ) оприлюднив своє рішення № 6-р/2019 http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/6p.pdf і підтвердив конституційність (правомірність) Указу Президента України № 303/2019 від 21 травня 2019 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/303/2019, яким оголошено дострокові парламентські вибори.

Одразу зазначу, що в цій статті я не намагатимусь вдаватись до докладного правового аналізу рішення КСУ. Проте, враховуючи його складність для розуміння «стороннього читача», спробую пояснити про що саме сказав Суд та які наслідки може мати таке рішення для всіх нас в майбутньому.

Симпатики рішення КСУ можуть одразу зазначити, що чи не вперше в історії України, Суд визнав за народом як єдиним джерелом влади право поставити «крапку» у конфлікті між Президентом України та Парламентом! Проте, я би не дуже поспішав цьому тішитись і ось чому.

ПРО ЩО СКАЗАВ СУД?

Сам текст рішення КСУ складає майже 15 повних аркушів тексту з великою кількістю правових термінів, конструкцій тощо. Але для «стороннього читача» має сенс лише 4 абзаци, які доречніше переформулювати в тезиси.

Отож, Суд визнав, що між Президентом і Парламентом виник конституційний конфлікт, який не має правового вирішення. Проте, фактично Судом не досліджувалось в рішенні все те, що транслювалось по телебаченню для загалу (чи було створено коаліцію? Чи існувала вона до оголошення про її припинення 17 травня 2019 року?), а лише вказано: «Регламент Верховної Ради України не передбачає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій».

З цього Суд робить ще один дуже важливий висновок: якщо законом не врегульовані питання припинення діяльності коаліції, то такий конфлікт між Президентом та Парламентом має вирішуватись народом шляхом проведення дострокових виборів!

Отже, Президент з моменту винесення цього рішення не обмежений у праві достроково розпускати Парламент, і навіть не обов’язково для цьому встановлювати наявність чи відсутність коаліції в Парламенті. Особливо, якщо такі питання не достатньо врегульовані законом.

Симпатично, чи не так?

ЧИ Є «КРАПКА» В ЦЬОМУ КОНФЛІКТІ?

Слід одразу звернути увагу на те, що це рішення КСУ стосується не тільки проведення дострокових виборів 21 липня цього року, але й матиме значення в перспективі. Фактично Суд політично погасив конфлікт між Президентом і Парламентом лише на найближчий час, проте заклав «міну уповільненої дії» при подальших аналогічних ситуаціях.

І ось чому. Давайте змоделюємо для себе наступну ситуацію: новий склад Парламенту не врегульовує питання про момент припинення діяльності коаліції. Причини можуть бути різними: від небажання або нездатності до блокування цього закону Президентом шляхом застосування права вето, яке ніхто не відміняв.

В такому випадку має 2 варіанти розвитку подій щодо роботи Парламенту:

1. Президент не застосовує своє право розпуску Ради, проте кожен депутат розуміє, що повинен бути якомога лояльним до політики і рішень Президента. Тим паче, що за традицією, наші народні обранці не дуже полюбляють вибори, особливо дострокові. Модель «ручного» Парламенту.

2. У випадку «непокірності» Парламенту Президент України (навіть при існуванні коаліції) все одно має право його розпустити! Бо Суд сказав нам всім про те, що його право на це не може бути обмеженим неврегульованістю питання діяльності та припинення коаліції. Модель «постійно недіючий Парламент».

От вже й не так все симпатично! Фактично КСУ своїм рішенням надав надзвичайно широкі важелі впливу Президента на Парламент, не зважаючи на те, що ми все ще парламентсько-президентська  республіка.

Мені дуже би не хотілось, щоб вчорашнє рішення КСУ через кілька років порівнювали зі скандальним рішенням цього ж Суду в 2010 році, коли було змінено конституційний лад в країні.

Однак, поки що інститут Президента отримав реальний механізм контрольованості процесів у Парламенті, а останній може стати лише «ляльковою ширмою» при концентрації всієї повноти влади в одних руках!

І добре, якщо Президент не матиме бажання керувати Радою! А от якщо навпаки, то що?

Саме тому вважаю, що попри коаліційні перемовини, ейфорію від перемоги, новому складу Парламенту конче необхідно звернути увагу на ці високі ризики і зробити все, щоби «вибити» у Президента (безвідносно до прізвища) оголошувати хоч кожен рік вибори до Парламенту або ж можливість перетворитись у прототип диктатора з необмеженою владою!