Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.07.2020 12:53

50 відтінків сірого. Право дітей із окупованих на пільгові умови вступу в вузи

Практикуюча юристка, громадська діячка

Чи маємо ми моральне право надавати дітям із окупованих територій Донецької та Луганської областей пільгові умови вступу у вищі навчальні заклади? І які є ризики?

3 липня 2020 року у Верховні Раді Україні відбулась достатньо агресивна дискусія між окремими політичними партіями щодо підтримки Проекту Закону № 3734 від 24.06.2020. Цим документом вносяться зміни до Закону України "Про вищу освіту" та надаються пільгові умови вступу осіб з тимчасово окупованих територій АР Крим та м.Севастополя, Донецької та Луганської областей. Політики сперечались, чи це “біле та переможенька”, чи це “чорне та зрада”.

А я, як внутрішньо переміщена особа та юристка (до середини 2015 року жила в м.Донецьку), сприймаю це тематику, та і взагалі все, що пов'язане із окупованими територіями, як “50 відтінків сірого”, але в сенсі не сюжету відомого фільму, а саме різнобарвності. На мою думку, жодне питання, яке так чи інакше дотичне з темою військових дій, постраждалих осіб від цього, не може бути ані чорним, ані білим. Воно сіре, і при тому не однотонне: десь світліше, десь темніше. А це окреме питання настільки складне, що його точно не можна окреслити одним кольором, відокремити окремий вплив чи то позитивний, чи негативний. Я спробую в цьому невеликому матеріалі показати цю ситуацію із різних сторін.

По перше, хочу нагадати, що будь який нормативно -правовий акт чи локальний є тільки засобом, способом досягнення чи стратегічної мети/цілі, чи тактичних завдань, планів на шляху реалізації мети. Тому забудемо на хвилинку про сам акт, і спробуємо подивитись на проблему глобально. 

Давайте разом подумаємо яку стратегічну мету/ціль ми ставимо щодо самої території та/або осіб, що там проживають?

Перший варіант: забути людей та подарувати територію РФ. Ну, тоді це вимагає повного блокування території, можливо, визнання паспортів громадян України, які не отримали статус внутрішньо переміщених осіб, недійсними. І, як кажуть, “кінці у воду”. Цей випадок не розглядаю, занадто простий.

Другий варіант: ми продовжуємо боротись за ці території шляхом різного роду тиску, в тому числі через накладення санкцій тощо. Тут є два напрямки: або ми зацікавлені в поверненні людей, або нас цікавить “гола земля”.

Якщо нас цікавить “гола земля”, або проблема людей не стоїть перед нами, то ми маємо дати всім, хто там знаходиться час на евакуацію (може 2-3 місяці), і почати масовий обстріл. Землю ми отримаємо. Якщо Ви були шокованими моїми словами та щось всередині Вас (де там душа чи серце) заболіло, то Вам читати далі.

Значить нам треба не тільки земля, а й люди? І скоріш за все, щоб люди були ментально проукраїнськими, тобто “спільниками” повернення територій? Тобто тактичним завданням для повернення фізично людей та територій, є повернення їх ментально/духовно.

Ну, а тоді давайте подумаємо разом та подивимось на ситуації їх очима. Заплющуємо очі та уявляємо, що Ваше уявне місто захопили якійсь там “чужі”: на вулицях та транспорті звучать постійно слова подяки головному “чужому”, скрізь ходять озброєні “чужі”, Вам нікуди жалітись, а при спробі сказати щось погане в бік таких “чужих”, Ви можете розпрощатись із життям або Власним здоров'ям. Ви не виїхали, бо Вас тримають Ваші хворі та немічні батьки, які категорично відмовляються їхати. І Вашим дітям доводиться ходити в “чужу” школу. Можливо, Вам ще поталанило і в школі хоча б на додаткових заняттях вчать українську мову. Якщо ні — Ваші діти не вчать 6 років ні українську мову, ні літературу, тим паче не вчать українську історію, а  всесвітня історія стає відкритою пропагандою того, що лише “чужі” врятують світ. При цьому Ви мрієте, щоб Ваші діти доросли хоча б до часу отримання паспорта, та виїхали на підконтрольну територію хоча б самі, без Вас.

На сайті Міністерства освіти та науки України Ви знаходите, що діти, які проживають на окупованих, мають право пройти екстерном навчання та/або вчитись дистанційно. Ви пробуєте цей ресурс. Виявляється, що він працює частково: перелік шкіл є, але запису онлайн уроків немає (їх тільки почали роздробляти під час карантину), вчителя постійно зайняті, тобто Вам самим треба вчити дитину, щоб просто вона онлайн здавала якійсь там тести/завдання по ходу. Само міністерство не створило жодного ресурсу для отримання зворотнього зв'язку по роботі даних програм. А дитині ж треба виїхати та здавати ЗНО, до чого вона не готова.

Поки і досі діють пільгові умови вступу лише для дітей із окупованого Криму (ст. 44 ЗУ “Про вищу освіту”). Такі діти, які отримають документ про загальну середню освіту, мають вступити на навчання до одного з уповноважених закладів вищої освіти, розташованих на території Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей, що здійснюється на конкурсній основі за результатами вступних випробувань у межах установлених квот прийому. При цьому розмір квоти для них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки окремо під цю категорію вступників (пп.19 розділ XV ЗУ “Про вищу освіту”).

Сам прийом регулюється Наказом Міносвіти 24.05.2016 № 560. Цим наказом закріплено право дітей із окупованого Криму на проходження річного оцінювання та державної підсумкової атестації, отримання документа державного зразка про базову або повну загальну середню освіту, прийом до закладів вищої освіти для здобуття вищої або фахової передвищої освіти (на конкурсних засадах та в межах встановлених квот) за результатами вступних випробувань або за результатами ЗНО (за вибором дитини), прийом до навчальних закладів для здобуття професійної (професійно-технічної) освіти. При цьому допомогу при вступі (оформлення документів, поселення в гуртожитки тощо) надають освітні центри "Крим-Україна" на базі закладів вищої освіти, яким МОН України надає подібні квоти спільно із закладами загальної середньої освіти, визначеними органами управління освітою Київської міської державної адміністрації та Дніпропетровської, Запорізької, Львівської, Миколаївської, Одеської, Харківської та Херсонської ОДА.

Тобто сама пільгова процедура вступу дітей, де вони мали право не здавати ЗНО, вже існувала, вона не є чимось новим, але діяла лише відносно тих дітей, які проживають в Криму. І до речі Наказом Міносвіти 24.05.2016 № 560 закріплено, що “документи про освіту (освітні документи), видані на тимчасово окупованій території України, не визнаються”тому весь цей “хайп” піднятий в суспільстві зовсім штучний. І досі чомусь це не було “зрадоньокою”, а сьогодні, із підтримкою подібних принципів вступу щодо дітей із окупованої території Донецької та Луганської областей (Проект Закону № 3734 від 24.06.2020), стало. Хоча я навіть не про це, тому повертаємось до стратегічного бачення ситуації.

І поки в нас діють “кульгаві” норми про пільговий вступ із окупованих територій відносно лише дітей із Криму, поки наші політики сваряться “зрада чи перемога”, що відбувається із дітьми/молоддю на окупованих територіях Донецької та Луганської областей? Ми вже з'ясували, що уявний батько такої дитини, промучавшись із цим дистанційним навчанням від МОН України, виявляєте, що РФ пропонує зовсім інший підхід: дітей та молодь із ОРДЛО та Криму постійно возять в Росію на спортивні змагання, олімпіади, а особливо талановитих дають змогу безоплатно вступити в РФ вузи. Саме молоді в першу чергу дають російські паспорти, саме на молодь орієнтовані різні “обміні програми”.

Про що я? Ми шостий рік “програємо” Росії українську молодь, як ресурс: верхній прошарок молоді, який здатний навчатись, вони забирають собі, а інший, які не хочуть вчитись, вони зомбують із тим, щоб цих дітей/молодь кинути перед українськими танками при наступі. А ми з власного боку не даємо цим дітям нічого, крім програми “відмазки” про дистанційне навчання та закінчення української школи екстерном. При такій картині ми не зможемо “зайти” на окуповані території без великих жертв, навіть якщо Путін зміниться на іншого керманича, більш ліберального та проєвропейсько-проукраїнського. Причина буде проста: там будуть нас чекати ті ображені, кинуті “діти”, які на той час стануть вже дорослими, які нас зустрінуть із бажанням вмерти, але не допустить “бандеревців”.

Виходимо на те, що треба щось робити більш дієвіше, ніж було раніше.

Новий законопроект (Проекту Закону № 3734 від 24.06.2020) не є панацеєю, він просто прирівняв дітей із окупованих територій Донецької та Луганської областей до дітей із Криму, не вирішивши питання загалом. Він не зрада чи перемога. Він ніщо у цій війні. 

Чи буде він мати негативні наслідки? Давайте подивимось.

Матеріальний аспект. Так, це буде нести видатки із державного бюджету (навчання за кошти держави, гуртожитки тощо). Яка це сума? Думаю, в цьому році буде взагалі мізерна, бо так звана “ДНР” закрила після цього, посилаючись на карантин, блокпости та по чуткам відкриють не раніше кінця грудня. А так звана “ЛНР” ще більш тісно пов'язана із РФ, тому там більшість дітей поїде все таки в Росію навчатись, а не до нас. Тому фінансово це буде не так дорого для України, як показують в ЗМІ. А кому і це буде вважатись зайвими видатками, то згадаємо підхід мудрої матері: допомагаючи бідному хлопцю-сусіду, Ви зменшите ризик того, що колись він стане поганою людиною та пограбує та вб'є Вашу дитину.

Ризик збільшення сепаратизму на підконтрольній території. Звичайно, він є. Хоча подумайте логічно, якщо до Вас хочуть “заслати” шпигуна чи диверсійну групу, то в ролі кого це буде? Студента, який вчиться у вузі та живе в гуртожитку, де його бачать 24/7, при цьому він не має доступу ні до жодного цікавого об'єктуне здатен створювати потрібний ворогу інформаційний меседж в суспільстві? Я бачу, що сепаратизм можуть принести зовсім інші люди. Росії немає сенсу грати в довгу гру та чекати 5-6 років дитину, щоб вона вивчилась, а потім пробувати її кудись влаштувати працювати. В Україні вже багато посадових осіб різного рівня, які так чи інакше мають зв'язки із Росією та інколи навіть із їх спецслужбами. Тому моя точка зору, що такі діти можуть принести лише “побутовий сепаратизм”, тобто їх уявлення про ситуацію Україна -РФ, що сформувалась під впливом тривалого життя в ОРДЛО. Такий “побутовий сепаратизм” можна знайти навіть серед людей, які постійно проживають на підконтрольних територіях, не треба забувати, що в нас триває інформаційна війна. А ось як диверсійне проникнення РФ на підконтрольні території через дітей/молодь при вступі в вузи можна розглядати лише в окремих випадках, наприклад, їх бажання вступити лише на військову освіту та/або в органи СБУ тощо.

Чи існує системне вирішення проблеми із “забутими дітьми/молоддю” окупованих територій, але при цьому щоб були зменшені ризики поширення навіть побутового сепаратизму на підконтрольній території України?

Я вважаю, що так, і навіть я це пропонувала неодноразово владі (і попередній, і цій), в спрощеному варіанті подавала цю ідею в Нових лідерахМоя думка проста: особи, які тривалий час проживають в умовах військових дій, окупації, морального тиску, мають спершу пройти психологічну реабілітацію, потім мають познайомитись із культурою, історією, мовою України, а потім вже вступати у вищі навчальні заклади. При чому такий курс реабілітації та додаткового навчання має бути не менше 6 місяців, а краще 1 рік. Не обов'язково, щоб він покривався повністю за ресурси держави. Можливо, цей етап частково чи повністю фінансово та/або  фізично на себе зможуть взяти громадські організації (психологічна, юридична допомога).

Наприклад, як це бачу я: при вузах і так вже діють освітні центри "Крим-Україна", далі будуть створені “Донбас - Україна” (можливо, це буде інша назва). Було б доцільно, що вони працювали круглий рік та весь час приймали дітей/молодь, які виїжджають із окупованих, сприяли їх поселенню в гуртожитки чи в іншому соціальному житлі, формували під них індивідуальну програму реабілітації та отримання додаткової освіти із врахуванням можливостей, знань, психічного стану дитини. При цьому психологів можна запрошувати із профільних громадських організацій, які вже працювали із ветеранами АТО/ООС, знають наслідки впливу різного роду травм війни. Оплата їх праці може бути покриватись окремими грантами. Освітяни можуть бути запрошені, як із вузів, так із шкіл (цим дітям в першу чергу треба підтягнути шкільну програму). Роботу педагогів може оплачувати держава, як додаткові години роботи. Крім цього цей перехідний рік дітей слід обов'язково залучати в різного роду національні та культурні заходи, заохочувати їх участі в національних та міжнародних обмінах. Цей етап теж на себе можуть взяти громадський сектор.

Таким чином, ми зможемо зменшити ризик в подальшому розвиток та проявлення в цих дітей/молоді “побутового сепаратизму». На стадії реабілітації вже будуть виявлені деякі спотворення уявлення про світ, наявність будь яких психічних розладів тощо, з чим далі можуть працювати, як психологи/психотерапевти, так і в окремих випадках органи СБУ тощо.

Якщо згадати матеріальний аспект, то це не обов'язково викличе додаткові витрати держави: якщо ми вводимо такий перехідний рік та правильно реалізуємо цю програму, то вже не треба буде пільгових умов при вступі в вуз. За цей час дитина вже зможе підтягнути потрібні їх предмети, морально підготуватись, увійти в “колію”, тому для неї можна буде застосовувати загальні умови здачі ЗНО та загальну бальну систему.

Мій приклад розв'язання проблеми, звичайно, є суб'єктивним, можна знайти та запропонувати інші варіанти. Єдине, що я хотіла донести цією статтею, що діюча модель не є аксіомою, вона не вирішує проблеми “забутих дітей/молоді” на окупованих, ми і досі програємо цю війну за їх душі. А законопроект, щодо якого є така жвава дискусія, не може бути зрадою чи перемогою, бо це просто звичайних спосіб досягнення цілі. Треба формувати комплекс таких засобів/способів щодо повернення сердець та душ осіб, що проживають на окупованих. У кожному варіанті слід уважно прораховувати ризики поширення сепаратизму, але враховувати і ціну нашої бездіяльності.

І головне треба запам'ятати, що в тематиці, які стосується дітей та війни, не може бути чорного-білого, тільки сіре, з різними відтінками. 

Ми не зможемо виокремити ці напрямки, вичиститись, забути.  

Жодна наша діяльність чи бездіяльність буде мати власну ціну для України.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net