Михайло Горбачов – епоха, яка закінчується вдруге

Ця стаття могла б не з’явитися зараз, якщо б пізнім вечором 30 серпня ЗМІ не повідомили про смерть Михайла Сергійовича Горбачова.

Про період його політичної діяльності цікавіше було писати в розмові з ним, аналізуючи минуле та перебираючи архівні матеріали «Горбачов Фонду». Саме цьому я присвятила 10 років наукового життя. На відміну від Бориса Єльцина, сім’я якого не допустила до особистого архіву, династія Горбачових подбала про те, щоб все надбання історичної епохи якомога більше науковців могло вивчати. 

Тому правильно буде сказати, що епоха Горбачова закінчується вдруге. Перший період настав після 1991 року, а другий – власне в 2022 році. За ці 30 років він багато виступав з лекціями, писав книги, спілкувався з науковцями. З кожним роком все менше спілкувався на теми сучасності. В розмові з журналістами він часто віджартовувався, що «історія дама вперта», тому в один час можуть бути одні оцінки, а в інший – зворотні.

До його заслуг відносять появу перебудови, гласності і свободи слова. Ці слова без перекладу розуміють в усіх країнах світу, і асоціюють саме з Горбачовим. Саме тому його часто називають трагічним лідером ХХ століття. Він зруйнував те, в що вірив – Радянський Союз. Бо з одного боку, він вважав, що республіки мають право на самовизначення, з іншого – хотів зберегти цілісність союзної держави. І додавав «СРСР – це моя драма».

Саме підтримуючи «право на самовизначення, в травні 2016 року в одному з інтерв’ю Горбачов сказав, що «завжди за вільну волю людей, а більшість у Криму хотіла возз'єднатися з Росією». І з цього часу в’їзд в Україну йому заборонили. І в цьому теж була його драма, але вже не як політика, а як людини з українським корінням.

В часи його правління була припинена «холодна війна», виведені війська з Афганістану, об'єднана Німеччина, розвалилася Організація Варшавського Договору. Тоді говорили, що світ побачив Радянський Союз з іншим обличчям. Його позитивно сприймали на Заході, він був бажаним гостем в США і Великій Британії. Водночас, звинувачують в придушенні мітингу в Литві в січні 1991 року. А також в приховуванні інформації про трагедію на ЧАЕС в квітні 1986 року. 

Отримуючи в 1990 році Нобелівську премію миру, Горбачов зазначив, що «світ - це не єдиноподібність, а єдність у різноманітті». Приблизно таким було і його життя. 

Загалом, якщо перебирати його архіви, передивлятися інтерв’ю Михайла Сергійовича, перечитувати книги, і згадувати розмови з ним, складалося враження, що дипломатія має необмежені можливості. І мала б стати ключовою силою сучасності. Якщо б не війна, яку Росія розпочала проти України у 2014, і посилила повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року. 

В самого Горбачова були специфічні відносини з Путіним. Вони абсолютно різні люди за психотипом. Їх обох виховала система, але Горбачов її руйнував, розуміючи, що запити суспільства інші. А Путін, навпаки, намагається втримати. Горбачов відпустив владу, склавши з себе повноваження Президента СРСР в грудні 1991 року. Путін і в цьому обрав інший шлях. 

Тому очевидною є заява, яку озвучив журналіст Олексій Венедиктов наприкінці липня 2022 року про те, що Михайло Сергійович розчарований Путіним, який своєю політикою «знищив усю його спадщину». Бо його спадщина базувалася на принципах демократії і свободи. Не дарма кажуть, що його найбільшою заслугою було те, що він не зробив – не допустив силовий сценарій розпаду СРСР. 

Мене завжди дивувало, як людина, вихована вертикаллю компартії відстоювала демократію, а себе він називав соціалістом. Сьогодні про це можна прочитати в його мемуарах, в книгах про нього. Адже він був достатньо відкритою людиною. Він ненавидів силу і насильство, любив жартувати, любив життя. І взагалі любив, особливо сім’ю і свою Раю. Про їх відносини складали легенди. Після смерті Раїси Максимівни в 1999 році в його робочому кабінеті на Ленінградському проспекті в Москві з’явилося дуже багато її портретів. Вони настільки живі, що з ними можна було говорити. Принаймні, в розмовах з людьми Михайло Сергійович часто поглядом шукав якийсь з них, і в очах з’являвся сум. Після 23-х років розлуки вони знову разом.  

Сьогодні Михайло Горбачов є певним винятком, якому історія дала шанс двічі: з одного боку написати сторінку перебудови 1985-1991 років, ставши суперечливою, але видатною політичною постаттю. З іншого – в наступні 30 років він розповідав усі ці події, щось критикував, щось аргументував. Бо був щирий, але безкомпромісний. Тепер вже був, і залишиться в історії. 

Розпочинається третя епоха Михайла Горбачова, вже без нього, лише для дослідників. З їх висновками, з якими він більше не посперечається, і не скаже свою думку...