Все залежить від кожного або як не стати свідком “Країни в диму"

В березні 1964 року на вулицях Нью-Йорку була вбита дівчина на ім’я Кітті Дженозе. Їй було 29 років і її випадок увійшов в підручники соціальної психології тому, що вбивство відбулось на очах у кількох свідків, жоден з яких не втрутився і не врятував дівчи

В березні 1964 року на вулицях Нью-Йорку була вбита дівчина на ім’я КіттіДженозе. Їй було 29 років і її випадок увійшов в підручники соціальноїпсихології тому, що вбивство відбулось на очах у кількох свідків, жоден з якихне втрутився і не врятував дівчину. Пізніше вчені Джон Дарлі та Біб Латане назвалице явище “Ефектом свідка” і провели низку дуже цікавих експериментів. Зупинюсьна одному. 

Людей запрошували до кімнати, яку в подальшому наповнювали димом. Так от,люди, які були в кімнаті наодинці значно швидше реагували на появу диму танамагались повідомити і вирішити проблему, в той же час, якщо людей в кімнатібуло багато – то реакція на появу диму була значно повільнішою, бо майже всівважали, що діяти має хтось інший. Цей експеримент був проведений півстоліттятому і отримав назву “Кімната в диму”. 

Для чого я про це пишу? Все тому, що “Ефект свідка”, на моє переконання,може відбуватись не лише під час нападу на людину, а й під час значно більш масштабнихсуспільно-політичних загроз. Тому, дуже важливо усвідомлювати, що “Кімната вдиму” може перетворитись в “Країну в диму”, якщо усі ми будемо сидіти та чекатиреформ, змін, конкретних дій в країні, області, своєму місті та селі від когосьіншого, який чекатиме їх від нас.  

Приходить час діяти, а не думати, що Порошенко чи Гройсман має побудувати новідороги, поремонтувати дах вашого будинку чи перестати смітити у під’їзді. Більшість проблем завдякидецентралізації вже можна вирішувати на місцевому рівні, на рівні конкретнихміст, селищ та об’єднаних територіальних громад. Потрібно створювати механізми прозорогота ефективного контролю за владою, а в багатьох випадках йти на вибори,говорити відверто з громадою та країною і ставати владою! Це виклик, у першучергу, для покоління тих, хто зростав наприкінці 90-х, а на початку нульових закінчувавуніверситети, народжував дітей та створював власний успішний бізнес. Для покоління, представники якого емігрували або думали про це до 2014 року, а потім повернулись чи просто залишились вдома, ставши волонтерами чи добровольцями. Для покоління, яке говорить кількома іноземними мовами і часто не ходить на вибори. Деякі представники цього покоління вже були у владі в 2014-2016, але так і не стали силою, не створивши єдину команду, а деякі ще й далі "лупають цю скелю", хоча це скоріше виключення, ніж правило. 

Події в країні та світі швидко змінюються і приходитьчас діяти, брати відповідальність, ставати командою та формувати новий порядок денний для України саме зараз для того, щоб не стати мовчазними свідками ефекту, який би Джон Дарлі та Біб Латане назвали "Країна в диму на очах втраченого покоління".