Імітація народного гніву

Ситуацію в державі «розкачує» неприродна коаліція ворожих агентів та вітчизняних політиків

Останні події в країні свідчать про активацію сценарію дестабілізації. Як не парадоксально, але в цьому зацікавлені як зовнішні так і внутрішні сили. Інтерес Москви в ослабленні України усім зрозумілий. Найцікавіше, що з ним ситуативно співпадають прагнення деяких українських політиків. Це не заважає таким політикам демонструвати гіперпатріотизм та неймовірну любов до вітчизни. Щоправда така любов досить дивного ґатунку й нагадує прагнення задушити в обіймах.

Колись в часи завершення Холодної війни президент Франції Франсуа Міттеран зізнався, що так любить Німеччину, що хоче, аби їх було дві. Очевидно, й наші патріоти прагнуть влади настільки, що готові розтерзати єдине тіло держави й отримати свій шмат.

Україна не уподібнилась до свого північного сусіда й зберегла паростки демократії. Навіть в умовах фактичної війни у нас можна вільно висловлювати свою думку, гостро опанувати владі, дискутувати в парламенті, доносити свою позицію до людей. Інструменти демократії чудово виконують свою функцію поки не потрапляють до рук осіб, які прагнуть їх використати проти неї ж самої. Розхитати ситуацію у вільному суспільстві простіше, ніж в авторитарній країні. Тому ті політики, які в часи Януковича висловлювали цілковитий «одобрямс», тепер раптом стали принциповими та налаштованими на рішучі дії.

Такі політичні сили як «Батьківщина» та «Свобода» хворіють на колективну амнезію, адже чомусь забувають, що вони вже були при владі. Й не пригадують, як ганебно вони її втратили, коли люди, відчуваючи, що їх дурять, позбавили цих політиків своєї довіри. Тепер вони намагаються наростити політичні м ’ язи, діставши з нафталіну старі гасла й припасовуючи їх до нових обставин.

Але останні роки змінили українців.  Всі ці блокади, марші й демарші дуже добре виглядають на екранах телевізорів, але реально є лише кволою імітацією справжнього протесту. Кожному, хто пам’ятає Революцію Гідності, є з чим порівнювати. Тому максимум на що здатні «патріотичні» протестуючі – це влаштувати штовханину, кинути димову шашку чи облаштувати якийсь «редут», який зникне через годину-другу.

Особисто бачив як 22 лютого відбувався марш націоналістів: швидко зібрались, відпрацювали обов’язкову програму та розійшлися. До того ж є обґрунтовані підозри, що «активісти» працювали зовсім не безкорисливо. Такі речі дають короткостроковий ефект, про них говорять в новинах, їх коментують експерти, але вже за день така новина «помирає» й не залишає по собі жодних емоцій та вражень.

Проте, подібних акцій достатньо, щоб створити загальний деструктивний фон в державі. Над цим працюють одночасно ворожі агенти, «п ’ята колона» та деяк і політичні сили. У всіх різна мотивація, але Україні від цього не легше. Тому сьогодні важливо відірвати від деструктиву справжніх патріотів й об’єднати їх заради захисту національних інтересів. Заради економічного зростання, зміцнення обороноздатності держави та її міжнародного впливу.