Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
17.09.2017 21:56

Фіктивні угоди за для ухилення від виконання судового рішення

Адвокат (судебная защита), магистр права

Коли договори відчуження нерухомого майна укладено між близькими родичами є фіктивними?

фіктив угод.jpg

23.08.2017 р. Верховний суд України в контексті справи  № 6-2697цс16   досліджував питання щодо вчинення дій направлених наунеможливлення виконання судового рішення в частині стягнення заборгованостішляхом відчуження майна боржника за «фіктивними» договорами дарування та/абокупівлі – продажу укладеними між близькими родичами.

Так п. 2 та п. 3  ч. 1 ст. 37 Закону України «Провиконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертаєтьсястягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути зверненостягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодорозшуку такого майна виявилися безрезультатними або стягувач відмовивсязалишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, завідсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

Наслідком повернення виконавчого документа (крім офіційногооприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриттяліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовимрішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів,а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчогопровадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем) до суду,який його видав, згідно ч. 1 ст. 40 Закону арешт, накладений на майно (кошти)боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєструборжників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, атакож проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчогопровадження.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи,спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно зі статтею 717  цьогоКодексу  задоговором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язуєтьсяпередати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно(дарунок) у власність.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин маєбути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним єправочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, якіобумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановитинаявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, щосаме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивнийправочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину,суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жоднихнаслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідаєзовнішньому  її  прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивнийправочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі,ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.  

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення воману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодофактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намірневиконання зобов’язань за договором; приховування справжніх намірів учасниківправочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогамзакону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правовихнаслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що заправилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійснимвідповідно до статті  234ЦК України.   

У справі, яка переглядається, суди встановили, щовідповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно після набрання чинності судовимрішенням про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки,отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконаннясудового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.  

Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінкитому,  що  відповідачкабула присутня в судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій,спірні  договоридарування нерухомого майна  уклали  сторони,які є близькими родичами,  тане перевірили,   чи  передбачали  ці  сторони реальненастання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направленідії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно доблизького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за йогорахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжувавдарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного СудуУкраїни від 19 жовтня 2016 року по справі № 6-1873цс16 ,відповідно до якого при розгляді таких справ суди повинні брати до уваги те, щоспірні договори дарування нерухомого майна укладено між близькими родичами, таперевіряти: чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків,обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів нафіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метоюприховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішенняпро стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактичноволодіти та користуватися цим майном. 

Тобто фактично суд вказав, що у разі якщо боржник знає(в)про наявність судового рішення про стягнення з нього заборгованості (наприклад,брав участь у судових засіданнях, надавав заперечення, отримував повісткиі.т.і.), то укладання угоди про відчуження рухомого та/або нерухомого майна посвоєї суті є фіктивним, так як направлене на ухилення від примусового виконаннясудового рішення.

 

Матеріал по темі: «Фіктивний правочин: ознаки, сторони та тягардоказування»  

 

Для упередження вказаної ситуації, автор рекомендуєзастосовувати такий процесуальний інструментарій, як «забезпечення позову».

Відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК Українизабезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщоневжиття заходів забезпечення може утруднити чи унеможливити виконання рішеннясуду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, упровадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правовихінтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щобзабезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо вонобуде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційнимтруднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивнихправ, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метоюзабезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимогпозивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду і вони діютьдо заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпеченняпозову (стаття 154 ЦПК України).

Більше того, 24.05.2017 р. Верховний суд України розглядаючисправу № 6-640цс17  фактичнопідтвердив «революційний крок» стосовно дії у часі та просторі ухвали суду прозабезпечення позову висловленій у Постанові ВСУ від 25.05.2016 року по справі №6-605цс16  (№ в ЄДРСРУ 57933051) та від18.01.2017 р. у  справі № 6-2552цс16  зазначившипро таке: факт того, що встановлені ухвалою суду обмеження не булизареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбаченеЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхобтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність такихобмежень.

Тобто, при винесенні судом ухвали про забезпечення позову,кредитор фактично обмежує майнові права боржника, тим самим страхуючи себе відпотенційних труднощів пов’язаних з подальшим виконанням відповідного судовогорішення.

 


Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net